Жюль Верн - 20 000 льє під водою

знак згоди. Капітан не ставив мені запитання, значить і відповідь була не потрібна. Ця людина висловлювалася по-французьки дуже легко, без будь-якого акценту. Її вимова була чиста, слова точні, легкість мови чудова. І все ж я не відчував у ньому співвітчизника.

Він продовжував говорити:

— Ви, безперечно, звернули увагу, панове, що я довго не з’являвся до вас з другим візитом. Це тому, що я, довідавшись, хто ви такі, хотів ретельно обміркувати, як мені бути з вами. Я довго вагався. Найприкріші обставини звели вас з людиною, яка порвала з людством. Ви порушили мій спокій…

— Мимоволі, — сказав я.

— Мимоволі? — повторив незнайомець, підвищуючи трохи свій голос. — Хіба «Авраам Лінкольн» мимоволі охотився за мною по всіх морях? І хіба мимоволі вирушили ви подорожувати на цьому фрегаті? Хіба мимоволі ваші ядра стріляли в корпус мого корабля? Хіба мимоволі містер Нед Ленд ударив мене своїм гарпуном?

Я відчув у цих словах стримане роздратування. Але на всі ці докори я міг відповісти цілком природно, і відповів:

— Добродію, — сказав я, — ви, безперечно, не знаєте, які суперечки про вас виникли в Америці і Європі. Ви не знаєте, що кілька нещасних випадків, викликаних зіткненнями з вашим підводним судном, схвилювали громадську думку обох материків. Я не стану вам перераховувати численні гіпотези, якими пробували пояснити незрозуміле явище, відоме тільки вам. Але знайте, що, переслідуючи вас до найвіддаленіших вод Тихого океану, «Авраам Лінкольн» був певен, що він полює на якесь могутнє морське чудовисько, від якого за всяку ціну треба було звільнити моря.

Легка усмішка майнула на обличчі капітана, потім він сказав спокійним тоном:

— Пане Аронакс, чи насмілитеся ви твердити, що ваш фрегат не став би переслідувати й обстрілювати підводне судно точнісінько так, як чудовисько?

Це питання збентежило мене, бо, напевне, капітан Фарагут, не вагаючись, зробив би це. Він вважав би за свій обов’язок знищити підводне судно так само, як і велетенського нарвала.

— Отже, ви розумієте, пане, що я маю право поводитися з вами як з ворогами.

Я цілком свідомо нічого не відповів. Навіщо обговорювати подібне питання, коли сила може знищити найкращі докази?

— Я довго вагався, — говорив далі капітан. — Ніщо не зобов’язувало мене виявляти вам гостинність. Коли б я вирішив позбутися вас, мені ні для чого було б ще раз бачитися з вами. Я висадив би вас знову на палубу цього корабля, що послужила вам притулком, занурився б у море і забув би, що ви колись існували. Хіба не мав я на це права?

— Це було б, можливо, право дикуна, а не культурної людини, — відповів я.

— Пане професоре, — жваво заперечив капітан, — я не знаю, що ви називаєте культурною людиною! Я зовсім порвав з суспільством з причин, про які тільки я один можу судити. Отже, я не рахуюся з його законами і пропоную вам ніколи не згадувати при мені про них.

Це було сказано ясно. Очі невідомого запалали гнівом і ненавистю; мені здалося, що в його житті було щось жахливе, Він поставив себе не тільки поза людськими законами, але й зробився незалежним, вільним у найширшому розумінні цього слова, став недосяжним. Хто ж посмів би переслідувати його в глибині морів, коли й на поверхні вод він міг відбити всілякі спроби напасти на нього? Який корабель устоїть проти удару його підводного монітора? Яка броня, хоч найміцніша, витримає удари його бивня? Ніхто з людей не міг зажадати від нього звіту про його дії. Тільки його власна совість, якщо вона в нього була, могла бути суддею його вчинків. Ці роздуми швидко промайнули в моїй голові в той час, коли загадковий незнайомець мовчав, занурений у свої думки. Я’ дивився на нього з жахом, перемішаним з цікавістю, і, безперечно, так само, як Едіп дивився на сфінкса.

Після тривалого мовчання капітан заговорив знову.

— Отже, я вагався, але потім подумав, що мої інтереси могли б поєднатися з природним жалем, на який має право кожна людська істота. Ви залишитеся на моєму судні, коли вже доля закинула вас сюди. Ви будете тут вільні, і в обмін на цю волю, — досить, між іншим, відносну, — я вам поставлю єдину умову. Ваша обіцянка підкоритися цьому мене задовольнить.

— Говоріть, капітане, я гадаю, що ваша умова така, яку зможе прийняти кожна чесна людина.

— Так, пане. Ось вона: можливо, що Деякі непередбачені події примусять мене замкнути вас у каюті на кілька годин або днів залежно від обставин. Не бажаючи ніколи вдаватися до насильства, я чекаю від вас у такому випадку, більш ніж у будь-якому іншому, безумовної покори. Пропонуючи вам це, я повністю знімаю з вас будь-яку відповідальність за те, що може статися, бо ви не матимете навіть можливості бачити те, чого вам не слід бачити. Чи приймаєте ви цю умову?

Отже, на борту судна відбувалися зовсім незвичайні події, про які не повинні знати люди, що не поставили себе поза суспільними законами! Серед несподіванок, які готувало мені майбутнє, це була одна з найнеприємніших.

— Ми приймаємо, — відповів я. — Тільки я прошу вас, пане, дозволити мені поставити вам одне-єдине питання.

— Говоріть, пане.

— Ви сказали, що ми будемо вільні на борту вашого судна?

— Цілком.

— Отже, я хотів би знати, що розумієте ви під цим?

— Ви можете вільно ходити по судну, дивитися, навіть спостерігати все, що тут відбувається, — за винятком деяких рідкісних випадків, — словом, мати ту ж волю, якою користуємося ми самі — мої товариші і я.

Було ясно, що ми не зрозуміли один одного.

— Пробачте, капітане, — заперечив я, — але така воля — це воля в’язня, якому дозволяють ходити по тюрмі. Нам цього не досить.

— І все ж вам доведеться задовольнитися нею.

— Як! Ми повинні назавжди відмовитися від надії побачити нашу батьківщину, наших друзів, наших рідних?

— Так, пане. Але відмовитись од того нестерпного гніту, який панує на землі і який люди вважають волею, — це вже не так важко, як ви гадаєте.

— Ну, ні! — вигукнув Нед Ленд. — Ніколи я не дам слова, що не спробую втекти звідси.

— Я й не вимагаю від вас такого слова, містере Ленд, — холодно відповів капітан.

— Пане, — сказав я, насилу стримуючи себе, — ви зловживаєте своєю владою над нами! Це жорстокість!

— Ні, пане, це милосердя! Ви мої полонені після бою! Я дарую вам життя, хоч міг би викинути вас у безодню океану! Ви нападали на мене. Ви хотіли відкрити таємницю, в яку жодна людина в світі не повинна проникнути, таємницю всього мого існування! І