Лаймен Френк Баум - Чарівник Країни Оз

її буфеті зберігалася золота шапка, прикрашена рубінами й смарагдами. Це була чарівна шапка. Той, кому вона належала, міг тричі викликати летючих мавп, щоб ті виконали будь-яке бажання. Зла Чаклунка Заходу вже двічі користувалася їхньою допомогою. Спочатку летючі мавпи допомогли їй підкорити моргунів і зробили їх рабами. Другого разу вона викликала їх, щоб примусити армію Могутнього Оза відступити. Тепер вона мала право на останнє бажання. Злій Чаклунці страшенно не хотілося розлучатися із золотою шапкою, та виходу вона не мала: жоден інший спосіб не допомагав. Коли її вовки, ворони і бджоли загинули, а слуги втекли від гарчання Лякливого Лева, вона зрозуміла, що без летючих мавп уже не обійтися.

Зла Чаклунка вийняла шапку з буфета й одягла собі на голову. Тоді стала на ліву ногу й промовила:

— Еппі-пеппі-как!

А потім стала на праву ногу й крикнула:

— Хілло-холло-хелло!

Тоді стала на обидві ноги й заверещала:

— Зіззі-зуззі-зук!

Чари подіяли. Небо миттю спохмурніло, й почувся гул, шум, свистіння, гомін і регіт. А коли хмара, що затулила сонце, опустилася на землю, виявилося, що Зла Чаклунка оточена тьмою-тьмущою летючих мавп. Ватажок наблизився до Злої Чаклунки:

— Ти викликала нас утретє, і це вже останній раз. Чого тобі треба?

— У моїх володіннях з'явилися небажані гості. Летіть і знищить їх усіх, крім Лева, — наказала Зла Чаклунка. — Лева принесіть сюди, я буду запрягати його, як коня, — хай працює.

— Зробимо, як наказуєте, — вклонився ватажок, і летючі мавпи з реготом і балаканиною знялися в небо й полетіли на схід.

Летючі мавпи були майстрами своєї справи. Вони накинулися на Залізного Лісоруба, підхопили його і злетіли в повітря. Коли опинилися над скелями, кинули його вниз із величезної висоти. Бідолаха впав і так розбився об каміння, що не міг ані поворухнутися, ані навіть застогнати.

Інші мавпи напали на Страшила. Вони вправно випатрали з нього солому, а капелюх, черевики та одяг згорнули у вузлик і закинули на верхівку височезного дерева.

Ще один гурт мавп озброївся міцними мотузками, щоб зв'язати ними Лева. І вони зробили це так добре, що той не міг не те що відбиватися, а й навіть поворухнутися. Потім кілька мавп знялися з ним у повітря й полетіли назад на захід. Вони принесли його в замок Чаклунки, а там посадили в залізну клітку з міцними ґратами.

Дороті стояла з Тото на руках і з жахом дивилася, як летючі мавпи перемогли її дорогих друзів. Вона розуміла, що ось-ось настане і її черга. Ватажок зграї підлетів до неї й уже простягнув свої довгі волохаті руки, його обличчя скривилося від злісної посмішки, але цієї миті він побачив на лобі дівчинки слід від поцілунку Доброї Чарівниці Півночі. Він раптом зупинився дав своїм побратимам знак не зачіпати Дороті.

— Ми не маємо права ображати її, — пояснив він іншим мавпам. — Її захищають Сили Добра, а Добро сильніше, ніж Зло. Все, що ми можемо, — це доправити її до замку Чаклунки Сходу й лишити там.

Обережно, з турботою вони понесли Дороті по повітрю, й не встигла дівчинка й оком змигнути, як мавпи опустили її на землю біля замку. Після цього ватажок летючих мавп звернувся до Чаклунки Заходу з такими словами:

— Ми зробили все, що могли. Знищили Залізного Лісоруба й Страшила. Лев міцно зв'язаний і сидить у клітці. Але ми не можемо завдати кривди ані дівчинці, ані песику, якого вона тримає на руках.

Твоя влада над нами закінчилася, більше ти нас ніколи не побачиш.

Коли Зла Чаклунка розгледіла пурпуровий слід від поцілунку на лобі Дороті, то злякалася не на жарт. Це означало, що не лише летючі мавпи, а й вона сама нічого не може заподіяти дівчинці. А коли вона побачила на додачу срібні черевички на ніжках Дороті, то затремтіла від страху. Вона знала, які дивовижні властивості вони мають. Спочатку старій відьмі захотілося мерщій бігти куди очі дивляться. Та скоса позирнувши на Дороті, Чаклунка звернула увагу на її щиросердий погляд, і їй здалося, що та навіть не здогадується, якою потужною зброєю володіє. Тому Чаклунка злісно посміхнулася і подумала: «Я все одно зроблю її своєю рабинею, бо ця малеча не підозрює, що черевички чарівні!». І вона сказала Дороті суворим голосом:

— Ходи зі мною. І запам'ятай: якщо не будеш мене слухатися, я зроблю з тобою те, що мавпи зробили зі Страшилом і Залізним Лісорубом.

Дороті попрямувала слідом за нею через багато прекрасних зал та кімнат замку, доки вони не потрапили на кухню, де Чаклунка наказала їй чистити каструлі й пательні, підмітати підлогу й постійно підтримувати вогонь.

Дівчинка не посміла заперечити. Вона вирішила робити все, що накаже Зла Чаклунка, аби та зберегла їй життя.

Чаклунка задоволено потерла руки, вирішивши, що вже достатньо навантажила роботою Дороті, й надумала піти до клітки Лева й спробувати його запрягти. Їй сяйнула чудова думка: примусити його возити свою карету. Та коли вона відчинила двері клітки, Лев несамовито загарчав і кинувся на Злу Чаклунку з такою люттю, що стара відьма ледве встигла вискочити за ґрати й зачинити за собою дверцята.

— Якщо ти не возитимеш мою карету, — Чаклунка вирішила налякати Лева, — я заморю тебе голодом. Не будеш слухатися — не годуватиму.

Зла Чаклунка віддала наказ не давати Левові їжі. Щодня вона підходила до клітки й запитувала:

— Возитимеш мою карету?

Лев був непохитний:

— Ні. Тільки спробуй поткнутися сюди, і я тебе розірву!

Не дарма Лев так стійко тримався, адже вечорами, коли Зла Чаклунка засинала, Дороті приносила йому щось поїсти. Після вечері Лев укладався на солом'яну підстилку, а Дороті лягала поруч і клала голову на його м'яку кошлату гриву. Вони довго розмовляли, скаржилися одне одному на кривди і намагалися придумати план втечі. Однак із замку не було виходів. Удень і вночі його охороняли моргуни: вони були вірними рабами Злої Чаклунки й дуже боялися прогнівити її.

Цілими днями Дороті трудилася на кухні, й нерідко Зла Чаклунка погрожувала набити її старою парасолькою, яку завжди носила із собою. Насправді вона боялася вдарити дівчинку — їй не давав підступитися слід поцілунку Чарівниці Півночі, але Дороті не знала про це й дуже боялася і за себе, і за Тото. Одного разу стара відьма вдарила песика парасолькою, і він, щоб помститися, вкусив її за ногу. Та з рани навіть не потекла кров: Чаклунка була такою злою і мстивою, що вся кров, яка в ній була, висохла багато