Максим Іванович Кідрук - Твердиня

— Звідки ви знаєте? — не втримався Левко.

— Я був на Паїтіті.

Ґуннар дістав з папки останнє фото, найстаріше серед інших. Єдиний знімок, на якому був сам Іверс. Швед стояв, уперши руки в боки, на березі витягнутого озера, а позаду нього здіймалась до неба, ледь не затуляючи сонце, багаторівнева стіна велетенської Твердині. Кладка в стіні чимось нагадувала Саксайуаман, тільки камені (якщо порівнювати розміри з Ґуннаром) були в кілька разів більшими. Найменший серед них був більшим за найбільший блок у стіні Саксайуамана.

Правда, якість фотографії насторожувала. Зображення було нечітким, безформним.

— Де це? — прошепотів українець.

— У джунглях Мадре-де-Діос на сході Перу. Мачу-Пікчу і Паїтіті розділяє нещасних двісті кілометрів. Штука в тому, що ці двісті кілометрів устелені найбільш дикими, глухими і важкопрохідними лісами у світі. Там можна сховати Нью-Йорк, і ніхто його не знайде.

— Ви стверджуєте, що знайшли Паїтіті? — перепитав Левко.

— Знайшов не я. Я просто там… хм… побував.

— Як? Яким чином ви туди потрапили?

— Випадково… — ухилився від прямої відповіді старий.

Хлопці забирали один у одного фотокартку і не могли надивитись на грандіозну стіну. Зрештою Семен повернув фотографію Ґуннару.

— Фотка розпливчаста, — недовірливо прогудів він. — Звідки нам знати, що вона справжня? Тут на п’ять хвилин роботи для тих, хто шарить у Photoshop. Які ще є докази?

Старий художник враз пожалкував, що не взяв намальовану зранку карту з собою. Він зітхнув:

— Писемність. Ті, хто будував Саксайуаман, на відміну від інків, на відміну від усіх інших народів Південної Америки, мали письмо. Але для того, щоб побачити написане ними, вам слід спочатку повірити в Твердиню. Бо Паїтіті — єдине місце, де воно збереглося.

Сьома пожирав старого широко розкритими очима: він не вірив, але йому страшенно хотілось повірити. Левко підозріло захитав головою.

— Не вірите? — Ґуннар опустив голову. Але здаватись не збирався. — Моя майстерня зовсім поряд — на Стрендвеґен в Остермальмі. Якщо маєте бажання, можемо прогулятись до неї, і я покажу дещо, що переконає вас. — Старий лукавив, йому просто хотілось віддати карту.

Українець глипнув на Семена. Росіянин прискіпливо вивчав зморене обличчя шведа.

— Я наполягаю. — Ґуннар подивився спершу на Левка, потім на Семена. Його руки тремтіли.

Лео мовчав, безмовно віддавши ініціативу в руки товариша. В цей момент Сьома мав би подякувати художнику за розповідь і чемно розпрощатися з ним. За півгодини він і Левко доїхали б до хатини Бенгта, вляглися б спати і наступного ранку забули б про дивну зустріч у ірландському пабі в західній частині Старого міста. Росіянин саме так і збирався вчинити, проте щось заглючило на Небесах (писемність… ПИСЕМНІСТЬ!..), і Сьома, облизавши солоні губи, піддався незрозумілому імпульсу:

— Гаразд, ходімо…

Ґуннар і Семен подались до бармена платити за випивку, Левко відійшов у туалет.

Вийшовши з вбиральні, хлопець звернув увагу на самотнього відвідувача, який сидів за столиком у темному закуті пабу. Левко відзначив його з трьох причини. По-перше, чоловік нічого не пив: столик стояв порожнім, якщо не рахувати фотокамери, котру незнайомець притримував рукою (що, певно, свідчило про готовність будь-якої миті почати фотографувати). По-друге, химерний візитер, витягнувши шию, стежив, як Ґуннар і Сьома, розрахувавшись, прямують до виходу. Двічі простеживши напрямок погляду, Левко переконався, що не помиляється: незнайомець придивлявся до старого шведа і росіянина. І по-третє, чоловік був таким рудим, що складалося враження, наче його голова охоплена полум’ям. Волосся середньої довжини й густа борода, яка обрамляла рот і наполовину ховала щоки, мали ядуче-іржавий відтінок.

Щось заворушилось у Левка під серцем ще до того, як він зауважив, що рудоволосий підглядає за Ґуннаром і Сьомою. Мимоволі українець зауважив, що з місця, яке займає рудий, добре видно столик, за яким вони розмовляли з художником. Хлопець затримався, намагаючись розгледіти незнайомця і підсвідомо вишукуючи інші підозрілі деталі.

Тієї миті чоловік повернув голову і штрикнув Левка поглядом.

Українець рохнув, і борлак у нього сіпнувся. Попри півтемряву, що огортала рудого, він усвідомив, що зазирає в найстрашніші очі з усіх, які доводилось бачити до цього. Баньки рудоволосого мали криваво-червоний колір. Моторошний ефект посилювався полум’яною облямівкою на повіках, що підкреслювала нездорове забарвлення кришталиків і створювала ілюзію кривавих підтьоків довкола очей. Розумом Лео усвідомлював, що очі цілком відповідають волоссю й бороді, що це лише витівка природи, причини у генах чоловіка, проте серцем відмовлявся осягати реальність того, що бачив. У півтемряві пабу очі здавалися червоно-чорними жаринами.

Відвівши погляд, хлопець закрокував уздовж барної стійки до виходу, нутром відчуваючи, як чоловік поглядом свердлить йому спину.

Рудий стежив за Левком, поки той, пропустивши Ґуннара і Сьому, не зник за дверима, потім підхопився і, сплюнувши у попільничку жмут пережованого листя коки, поквапився до виходу.

VI

16 березня 2012 року, 21:00 (UTC +1) Берґшамра, Стокгольм

Вони стояли біля вікна його квартирки, дивлячись на затоку.

Ґрем провів пальцями по руці Сатомі, по ділянці, не прикритій сукенкою, просто щоб перевірити, що вони на одній частоті. Японка не здригнулась і руки не забрала. Його обличчя просяяло, наче в малюка, що отримав бажаний подарунок на Новий рік.

На столі стояли щойно принесені суші, на підвіконні — два бокали білого сухого вина «Flagstone Noon Gun» з Південної Африки, урожай 2009 року, але ніхто з них не думав ні про вечерю, ні про вино. Обоє перебували в сп’янінні іншого типу.

У Сатомі від збудження підгинались коліна.

Опинившись за кілька сантиметрів від Ґрема, вона подалась уперед і поцілувала його, спершу ковзнувши язичком по губах хлопця, а тоді настирливо вклавши язик глибше в рота. Однією рукою вона провела у мулата за вухом, іншу опустила спереду на джинси, граючись із пряжкою… і з тим, що тверділо трохи нижче від неї.

Не перестаючи відповідати на цілунки, Ґрем погладив долонями її стегна. Гаряча кров шугонула по всіх кінцівках, коли він відчув, що дівчина в панчохах. Піднявши поділ вільної сукні, він підчепив пальцями трусики і стягнув донизу. Переступивши з ноги на ногу, Сатомі стала на пальчики і скинула їх на підлогу.

Ґрем опустив руку між її ніг і торкнувся розпаленілого тіла, не припиняючи цілувати. Знайшовши клітор, стиснув його пальцями, одночасно відриваючись від її губ і опускаючись із поцілунками на шию, а потім ще нижче — на груди.

Тепло від його рук розливалось усім її тілом.

Сатомі відступила на крок, щоб опертись об