Томас Манн - Сповідь афериста Фелікса Круля

- Круль, — сказав він і повернув до неї свій гачкуватий ніс і гострі очі без брів і вій, своєрідно обрамлені целулоїдними колами окулярів, — от ви носа повісили й руки опустили, і зовсім дарма. Насправді саме після жорстокої катастрофи, яку так влучно називають цивільної смертю, відкриваються для людини по-справжньому радісні й різноманітні можливості, а найобнадійливіше становище — це те, коли нам настільки погано, що, здається, гірше й бути не може. Тож повірте, друже мій, людині, яка сама переживала подібні удари долі, коли не матеріального, то морального порядку. Втім, вам до такого стану ще далеко, що, ймовірно, і підрізає вам крила. Зберіться з духом, моя люба, побільше підприємливости. Так, у цьому місті у вас з усім покінчено, але що з того? Перед вами широка дорога. Ваш особистий, правда скромний, рахунок у Комерційному банкові ще не остаточно вичерпано. З цими грошима ви можете вирушити кудись у велике місто — Вісбаден, Майнц, Кьольн, нехай навіть у Берлін. У кухні ви як вдома, даруйте мені за незґрабний зворот. Ви вмієте готувати пудинг з хлібних крихт і чудову кисло-солодку печеню із залишків вчорашнього м'яса. Крім того, ви звикли бачити у себе безліч людей, пригощати їх, розважати розмовою. Отже, ви наймете кілька кімнат, дасте оголошення, що за певну ціну приймаєте нахлібників або просто пожильців на пансіоні, і будете жити так само, як жили дотепер, з тією лише різницею, що ваші гості будуть вам платити. А поблажливе ставлення до людей і бадьорий стан духу дозволять вам влаштувати приємне, затишне життя для своїх пансіонерів, і, їй-бо, я буду здивований, якщо ваше підприємство незабаром не почне процвітати й розширюватися.

Тут хрещений замовк, даючи нам можливість виявити свою захоплену вдячність і радість, врешті до нас приєдналась і моя мати.

- Щодо Лімпхен, — провадив він далі (цим пестливим іменем хрещений завжди величав мою сестру), — то най простішим для неї, звичайно, було б стати помічницею матері й скрашувати життя її постояльців, причому я не сумніваюся, що вона виявила б себе як гідна й енергійна filia hospitalis[4]. Але ця можливість нікуди від неї не подінеться. А поки що я маю для неї на увазі щось ліпше. У дні вашого процвітання вона вчилася співати; співачки з неї не вийшло — голос у Олімпії слабкий, хоча не позбавлений милозвучности і в поєднанні з її зовнішніми даними справляє дуже приємне враження. Саллі Меершаум з Кьольна — мій давній друг, а головна його справа — це театральне аґентство. Тож він з легкістю влаштує Олімпію в оперетну трупу, нехай попервах навіть не першого ранґу, або в яку не будь співочу капелу, свій гардероб спершу вона поповнить з моєї костюмерної. Початок її кар'єри буде, ймовірно, нелегким, можливо, їй доведеться вступити в боротьбу з життям. Але якщо вона виявить характер (який є важливішим за талант) і зуміє одержати зиск зі свого обдарування, що складається з безлічі різноманітних обдарувань, то швидко піде вгору і, хтозна, можливо, досягне блискучих вершин. Я можу, звичайно, тільки вказати вам напрям, окреслити можливості, решта — вже ваша справа.

Радісно зойкнувши, моя сестра кинулася на шию порадника й сховала голову у нього на грудях.

- А тепер, — вів він далі, й з усього було видно, що наступний пункт він приймає ще ближче до серця, — тепер перейдімо до нашого «лицедія» (читачеві зрозуміло, на що він натякав, називаючи мене цим ім'ям). — Я чимало мізкував над проблемою його майбутнього й, незважаючи на значні труднощі, гадаю, що таки знайшов рішення, звичайно тимчасове. З цього приводу я навіть затіяв листування з закордоном, точніше кажучи з Парижем, — зараз поясню вам, з ким саме і на який предмет. На мій погляд, насамперед йому треба відкрити дорогу в життя, яку, внаслідок сумного непорозуміння, поважні вершителі доль вважають для нього закритою. Щойно він опиниться на просторі, потік підхопить його і, переконаний, принесе до прекрасного берега. На мою думку, найкращі перспективи обіцяє Феліксові робота у великому готелі, принаймні на посаді кельнера: я говорю не тільки про прямий шлях (який теж може привести до вельми поважного становища в суспільстві), але й про всілякі відхилення і несподівані обхідні стежки, які не менше ніж уторовані дороги деколи таки сприяють щасливцю. Я згадав про листування. Так от, я написав директорові готелю «Сент-Джеймс енд Олбані», Париж, вулиця Сент-Оноре, неподалік від Вандомської площі (тобто це самий центр, я покажу вам місце на плані Парижа), отже, написав Ісаакові Штюрцлі, — ми з ним на «ти» ще з моїх паризьких часів. Я не тільки вигідним чином відгукнувся про виховання й характер Фелікса, але поручився за вишуканість його манер і моторність. Він трохи говорить по-французькому та по-англійському і найближчим часом має ще підучити ці мови. Штюрцлі готовий зробити мені послугу і взяти його на випробувальний термін, звичайно без платні. Харчування і приміщення він отримає безкоштовно, а ліврею, яка, безперечно, буде йому до лиця, зуміє придбати за досить пільговою ціною. Одне слово, це шлях в життя, сприятливий терен для розвитку його дарувань, і я сподіваюся, що наш Фелікс зуміє догодити заможним постояльцям «Сент-Джеймс енд Олбані».

Певна річ, я висловив цій чудовій людині не менше подяки, ніж мої мати й сестра. Ненависна обмеженість рідного містечка, здавалося, лишилася в минулому, широкий світ відкривався переді мною, і Париж, місто, від самої згадки про яке мій бідний батько впадав у солодку знемогу, вже поставав перед моїм внутрішнім зором у всій своїй життєрадісній пишноті. Але насправді все було не так просто, точніше, як кажуть у народі, була тут одна притичина: я не мав права залишити батьківщину, оскільки підлягав призову на військову службу. Державний кордон був для мене нездоланною перешкодою, доки в моїх паперах чорним по білому не буде написано, що я звільнений від військової повинности; питання про військову службу тим більше турбувало мене, що я, як відомо, не користувався привілеями тих, хто закінчив навчальний заклад, і у разі якщо б мене визнали придатним, повинен був би з'явитися в казарми як звичайнісінький рекрут. Ця подробиця, про яку я дотепер просто волів не думати, у хвилину, сповнену таких райдужних надій, важким каменем лягла мені на серці. І коли я нерішуче про це заговорив, з'ясувалося, що ні моя мати, ні сестра, ні сам Шіммельпрістер не брали цієї обставини до уваги — перші