Грегорі Девід Робертс - Шантарам

більше грошей і більше стволів, ніж у Хадербгая,— він людина строгих принципів і береться далеко не за всяку прибуткову справу. Але завдяки цим принципам він користується дуже великим і, можливо, аморальним авторитетом. Ніхто в цьому районі Бомбея не володіє такою владою, як він. Багато хто вважає його святим, наділеним надприродними здібностями. Я знайомий з ним і, запевняю тебе, це найцікавіша людина з-поміж усіх, кого я зустрічав. А це означає, пробач за нескромність, що він і справді виняткова особа, адже я зустрічався з багатьма дуже цікавими людьми.

Дідьє зробив паузу, щоб додати ваги своїм словам.

— Послухай, чому ти не п’єш? Терпіти не можу, коли люди цідять і цідять ту саму склянку. Це все одно що надівати презерватив, коли мастурбуєш.

— Розумієш, я чекаю Карлу. Вона повинна зараз повернутися.

— А, Карлу... А до речі, дозволь запитати, які твої наміри щодо нашої незбагненної Карли?

— Що ти маєш на увазі?

— Хоча правильніше, мабуть, було б поцікавитися, які в неї наміри щодо тебе, так?

Дідьє вилив у свою склянку залишки з літрової пляшки і додав зверху содової. Він пив уже понад годину. В очах його з’явилися червоні прожилки, але погляд був твердий, порухи точні.

Несподівано для самого себе я почав розповідати йому про своє знайомство з Карлою.

— Я зустрів її на вулиці, всього за кілька годин потому, як вийшов з літака. У ній є щось таке... Напевне, я й застряв у Бомбеї через неї. І через Прабакера. Вони обоє сподобалися мені з першого погляду. Для мене головне — люди. Я віддав би перевагу бляшаній повітці з цікавими людьми перед будь-яким Тадж-Махалом — хоч я і не бачив його ще.

— Він протікає,— зневажливо відмахнувся Дідьє від цього архітектурного дива.— Ти сказав, з цікавими людьми. Карла — цікава людина?

Дідьє зареготався — голосно, пронизливо, мало не істерично. Потім ляснув мене по спині, розхлюпавши питво зі своєї склянки.

— Знаєш, Ліне, з тобою можна мати справи, чесне слово! Правда, моє слово навряд чи має велику вагу в суспільстві.

Він допив своє віскі й утер коротко підстрижені вусики тильним боком долоні. Піймавши мій нерозуміючий погляд, він нахилився, майже впритул наблизивши своє обличчя до мого.

— Дозволь мені дещо тобі пояснити. Подивися навколо. Скільки людей ти бачиш в залі?

— Ну, можливо, шістдесят або вісімдесят.

— Вісімдесят душ. Греки, німці, італійці, французи, американці. Туристи з усіх кінців світу. І місцеві — індійці, іранці, араби, афганці, африканці. Всі вони їдять, п’ють, базікають, сміються. Але хто з-поміж них є по-справжньому сильною людиною, хто усвідомлює своє призначення, володіє енергією, яка необхідна, щоб керувати життям тисяч людей в тому місці й у той історичний момент, в якому вони живуть? Я тобі скажу, скільки тут є таких людей,— четверо. Четверо цьому залі — справді значні постаті, решта ж такі, як і всі, сплюхи і солопії. А коли повернеться Карла, до цих чотирьох додасться п’ята. Ось що таке Карла, яку ти назвав цікавою. Але з виразу твого обличчя, мій юний друг, я бачу, що ти нічого не розумієш з того, що я кажу. Я скажу по-іншому: Карла — дуже непоганий друг, але як ворог вона просто незрівнянна. Коли намагаєшся оцінити силу людини, потрібно зрозуміти, що вона являє собою як друг і як ворог. Так от. У всьому цьому місті немає нікого, хто був би небезпечнішим ворогом, ніж Карла.

Він допитливо глянув мені у вічі.

— Ти ж розумієш, про яку силу я говорю. Про справжню. Про ту, яка може змусити людей сяяти, мов зорі, а може стерти на порох. Про силу, оточену таємницею, страшною таємницею. Про владу, що дозволяє жити без докорів сумління. От у тебе, Ліне, було в житті таке, що не дає тобі спокою? Траплялося тобі здійснювати вчинки, про які ти жалкуєш?

— Ну, звісно.

— Так. Зрозуміло. І мені теж. А Карла ні за чим не шкодує. І тому вона належить до обраних, тих, що володіють владою над світом. У неї таке ж серце, як у них, а у нас з тобою — не таке. Але, пробач, я вже трохи п’яний, а тим часом мої італійці збираються йти. Аджай не чекатиме довго. Треба забрати свої скромні комісійні, а потім уже можна буде напитися до переможного кінця.

Він відкинувся на стільці, потім, спершись обіруч на стіл, важко підвівся і, не кажучи більше ні слова, попрямував до кухні. Я спостерігав за тим, як він маневрує між столиками пружною ходою досвідченого пияка. Його спортивний піджак був зім’ятий, штани обвисли. Лише за якийсь час, познайомившись з Дідьє ближче, я зрозумів, що це таке — прожити в Бомбеї вісім років, не наживши жодного ворога і не позичивши жодного долара, а спершу ж я вважав його безнадійним п’яницею, хоч і приємним співрозмовником.

Перше правило будь-якого підпільного бізнесу: не допускай, щоб інші знали, що ти думаєш. Дідьє доповнив це правило: необхідно знати, що інші думають про тебе. Неохайний одяг, скуйовджена чуприна, навіть пристрасть до алкоголю, яку він навмисне перебільшував,— все це були грані того образу, що його він культивував, розробивши до дрібниць, як актор свою роль. У такий спосіб йому вдавалося справити враження, наче він безпорадний і нешкідливий,— а це було прямою протилежністю правді.

Тут прийшла Карла, і ми відразу ж покинули ресторан і попрямували набережною, що проходить від Брами Індії до готелю Будинку радіо. Довгий широкий проспект був порожній. Праворуч від нас за ланцюжком платанів тягнулися готелі й житлові будинки. Подекуди в будинках горіло світло, і у віконній рамі видно було частину інтер’єру: скульптура біля стіни, полиця з книгами, зображення якогось індійського божества, і дві тонкі руки, складені в молитовному заклинанні.

Ліворуч відкривався обшир найбільшої в світі гавані; на темній воді поблискували зірочки сигнальних вогнів декількох сотень суден, що стояли на якорі. А ще далі, на самому горизонті, тремтіло сяйво прожекторів, встановлених на вежах морських нафтових платформ. Місяця на небі не було. Наближалася північ, але повітря було тепле, як і пополудні. Приплив Аравійського моря час від часу жбурляв через невисокий парапет клапті піни.

Я йшов і раз у раз підводив лице до зоряного неба. В ув’язненні ти роками не бачиш, як сходить і заходить сонце, не бачиш нічного неба. Шістнадцять годин на добу, всю другу половину дня і до пізнього ранку ти замкнений