Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Нафта 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Нафта" автора П'єр Паоло Пазоліні. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 179
Перейти на сторінку:
він уже напівмертвий. Водночас саме цей біль людини, що помирає й відродиться до життя лиш одним поглядом, — це величезне щастя, що ніби наповнює світлом меланхолійну й уже надвечірню залу вокзалу. Це щастя, бо весь світ і весь сенс життя звівся до цього очікування; ця єдина надія, єдине заняття не мають меж. Увесь попередній і наступний день присвячені чеканнюa[39] єдиного погляду чи чомусь подібному, спробуваному, досягнутому; аби знову спробувати, знову досягнути. Тремтливе чекання, на яке перетворюється вбивче хвилювання, дарує відчуття володарювання над прийдешнім, насолоду й прихильність світу, який пригнічує й карає і який, хоч і потайки, дозволяє, щоб до нескінченності здійснювалися речі, що про них марить Карло, сповнений нестримного і майже умиротвореного щастя.

Нотатка 10

˃ НА ВОКЗАЛІ

(Продовження)

Карло протягом багатьох тижнів відвідує вокзал — місце, де на нього чекає нескінченно багато сексуального задоволення. Йому байдуже, якою буде дівчина, завдяки якій він зупинить свій пошук: аби вона лишень відповідала кільком загальним вимогам класифікації, за якою він розбив світ жінок навпіл; байдуже, чи вони білявки чи брюнетки, чи худі чи огрядні; чи поводяться вони як дрібні буржуазійки, чи як простолюдинки. Є річ, яку Карло бачить відразу й уже ніби навчився частково відчувати те, завдяки чому знову трапиться диво. Диво, яке може наприкінці принести найнестримніше задоволення (дівчина дивиться на нього, вона пізнала його секрет і бачила п’янкий захват, від того, що це пізнання разом з довгими моментами стримування, що цьому передували, іноді наприкінці доводить його до привселюдної еякуляції), а може навпаки, скінчитися трагічно: у найприємнішу мить щось відбирало у нього дівчину, — яку він нарешті знайшов і підготував, — залишаючи його на самоті, у полоні незагойного розчарування, яке так схоже на бажання померти й на жахливе відкриття, що реальність несумісна зі сном. Там він знайшов і втратив десятки дівчат. Усе це було частиною відрізка його життя, який врешті-решт співіснуватиме з іншими періодами у житті героя, але відтепер більше ніколи не щезне. Пізнання ексгібіціоністської насолоди (але він пробував не лише це, а й принагідно шукав не таких простих і не так легко досяжних зв’язків: власноруч торкався дівчини чи змушував її пізнати свій власний незрілий та несвідомий ексгібіціонізм) не заважало Карло роздивитися світ навколо; наразі, йдеться про те, що відбувалося на вокзалі. Пригнічено й уривчасто він був у змозі роздивитися цілу низку подій, облич та постав, звичок. Усе, що він бачив, ставало частиною задоволення. Коли він виходив з дому, щоб піти на вокзал (це було єдине його заняття в житті), його серце весело калатало, сповнене вдячності за божественну піддатливість світу, у передчутті того, що на нього чекає: втім, у його видінні були не лише сексуальні забавки та досягнення оргазму, навколишнє теж складало його частину. І це навколишнє було безстороннім. Воно було водночас і частиною його марення, й частиною дійсності. Й не тієї суворої та жахливої дійсності, якою вона видавалася йому в миттєвості відчаю, коли здається, що Бог, мораль та норми мають сенс, розчиняючи поволоку ілюзій; а натуральна реальність, така, якою постає вона, наприклад, у щасливих, зірких очах письменника-реаліста. Але найголовніше — нова дійсність, адже наразі для буржуа Карло йшлося про дійсність простих людей, яких він бачив у справжній бідності, якими не знає їх буржуа, реальність, яку злидарі переживають власним тілом, і це переповісти неможливо. Серед них було багато вихідців з півдня країни. Вони торгували контрабандними цигарками; були сутенерами повій, що тупцювалися на дорогах поруч із вокзалом. Мабуть, серед них було багацько злодіїв, які призначали «стрілку» в юрбі людей, що приїздили й від’їздили у їдкій вокзальній пилюці. Майже всі були молоді, чимало взагалі дуже юні, майже діти, котрі щойно приїхали з рідної домівки в Калабрії чи Сицилії.

Нотатка 10 bis

ГАЙНУВАННЯ РОЗУМУ

Нестримно обертаючи нарівно з радістю і болем шекспірівські рядки:

All this the world knows yet none knows well,

To shun the heaven that leads men to his hell{8}

на

До пекла рай веде, всі йдуть і йдуть,

Ніхто не обминає згубну путь[40].

Карло повернувся у родинний маєток за містом. Розбитий і нажаханий напруженням, яке йому не терпілося поновити, починаючи з тієї миті, коли воно минало, він відчував, як його серце стискалося від тривоги, рівночасно з тим розширюючись, ніби сповнене вдячності за безліч нового, що він почав пізнавати. Через лілове надвечір’я площа ххх, на якій чоловік вийшов з автобуса (на той час Карло ще був людиною середнього достатку й робив те, що й усі), ставала жаскою. Ластівки літали високо, люди поверталися додому, повертаючись спиною до променів сонця, що, ніби палюча закам’янілість, досі не відступало, вибілюючи оливкуватий небосхил. Карло, ніби сновида, хриплячи й стогнучи сам до себе, потайки, намагаючись мати незворушний вигляд та йти спокійно, покрокував до батьківської садиби. Коли він прийшов, холодна ніч ще сизіла. Оливкові дерева стояли синіми, ніби простирадло, розстелене під сліпучим сяйвом Третього Неба[41]. Садові квіти збирали все це сяйво, боляче прошиваючиa[42] ним у півпітьмі, від якої боліли очі. Карло сподівався, що зустріне сестер чи хоча б одну з них, щойно зайшовши до хати. Та дарма, у будинку стояла неприродна тиша. Йому на очі трапилась служниця, — в її очах уже цілком схоронилися спогади про те, що робив хазяйський син в її присутності, — і вона розповіла, що Наталія, К’яра та Емілія пішли до бабусі. Бабина оселя була недалечко (вона сховалася у тому маєтку вже багацько років тому). Карло, стікаючи кров’ю через рану, якої завдавала йому віддаленість місць, де його член може «через пекло досягнути раю». Йдучи наосліп через смуток, що струменів з невідступного світла, яким було сповнене повітря, він вхопився за єдину рятівну нагоду. Зробити з К’ярою (чи Наталією, чи Емілією) те, що він робив з дівчатами на вокзалі чи у громадському саду. І негайно. Чоловік вийшов із дому, повернув на ґрунтову дорогу, обабіч якої росли ряди височезних тополь і яка вела до бабиного дому. Він опинився у сутінковій півтіні, освіченій із-за спини пагорбів прозорим світлом зовсім безхмарного неба. Було страшенноa[43] спекотно: йти уздовж трав’янистого взбіччя дороги було наче йти у повітрі, що розпеклося від світла фар, котрі тільки-но погасли. Та все-таки саме в цю мить Карло почувався щасливим. Мета отримати сексуальне задоволення обернула вечір, котрий раніше був театром пожертви,

1 ... 17 18 19 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нафта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нафта"