Людмила Черниш - Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш

8 розділ

   Ми замкнулися в кімнаті зсередини, Вімла наклала на стіни звуконепроникний захист, і всі були в очікуванні дива. Ну, як сказати дива, радше спрацьовування карти, яка, на їхню думку, була не такою вже й поганою. Студенти з факультету темних ще й не на таке здатні. Особливо, якщо починають за щось чи за когось лаятися.

   Хтось сьогодні розповідав, що одна дівчина в чорній формі, приревнувала свого хлопця до іншої студентки. Яка, до речі, була з наших. Так там почалося таке, що професори ледве встигли зупинити цілу міжфакультетську битву.

   Я, до речі, нічого такого ще жодного разу не бачила, і сподіваюся, що не побачу. Якось у моїй свідомості магічні світи й академії в них завжди уявлялися набагато миролюбнішими і дружелюбнішими. А виходить, що сила і влада завжди і в усьому цінується більше за людське життя. Усе, як і в нашому світі, за винятком магії.

 - Ну що, всі готові? - чомусь надто радісно поцікавилася Ріна. - Я готова, і чекаю з нетерпінням цього експерименту, - і ставши посередині кімнати, розставила руки вбік. Немов, ось я, бийте мене всі разом і повністю. Відбиватися не стану, навіть якщо захочу.

 - А ти впевнена, що потім не пошкодуєш? - я вирішила перепитати. А то хіба мало, раптом у підсумку залишуся винною.

 - На всі сто відсотків. Давай, нищи мене магією ворожого факультету, - ніяк не вгамовувалася вона. - Ти тільки уяви, якщо все вийде, ми струсонемо академію змінами. Ти зможеш збирати і ховати карти від наших ворогів. Ти зможеш проклинати цих вискочок їхньою ж мовою, викладаючи життєвий урок карми.

 - Ріно, ти сама то віриш у свої слова? Думаєш, цих вічно чимось незадоволених людей щось змінить? От мені здається, що там навіть могила не допоможе. Вони навіть коли стануть примарами, створюватимуть проблеми майбутнім студентам, - нарешті висловила свою думку Сунра.

 - Я з тобою повністю згодна, - підтримала її Вімла.

 - Підтримую, - погодилася я. А потім перевела погляд на дівчину, що стояла посередині кімнати. - Можливо, краще не варто? Щось у мене погане передчуття, і випробовувати долю на міцність я не горю бажанням.

 - Просто зроби це, і все. Що б у підсумку не вийшло, я до тебе не матиму жодних претензій. Обіцяю, що навіть під прицілом сотні атакувальних карт, не розповім, хто мене зачарував, - і знову розвела руки в сторони.

 - Ну так, якщо все вдасться, ти вже точно на кілька годин залишишся без уміння розмовляти, - хихикнула Вімла.

 - Ти ж усе одно від мене не відстанеш, вірно? - я дала останній шанс відмовитися від затії перевіряти карту.

 - Ні. Тож просто зроби це, і все, - я здалася.

 - Гаразд, нехай буде, як хочеш, - я підняла перед собою карту, прочитала заклинання, і переламала її на дві частини, активуючи.

   З'явився отруйно-синій серпанок, він, немов перелякане звірятко, підлетів до застиглої від здивування Ріни. А потім, немов розлючена кобра, увірвалася в неї, збиваючи дівчину з ніг, як сильний порив вітру. Усе сталося так швидко, що я навіть отямитися не встигла. На кілька секунд повисло мовчання і розгубленість.

 - З тобою все гаразд? - прийшовши до тями, поцікавилася я, підійшовши до своєї сусідки по кімнаті й простягнувши їй руку.

 - Здається, що так... ой, а карта, виявляється, не спрацювала, - тут же засмутилася вона.

 - І це погано? - я була здивована.

 - Так і що ж тепер виходить? - задалася питанням Вімла. - Що торкатися до карт ти можеш, навіть активувати їх. Але от ефекту від цього ніякого немає? Адже прокляття не спрацювало, а значить, що і в активації немає ніякого сенсу. Це просто марне переведення магії, - вона піднялася і підійшла до нас.

 - Навіть якщо карту не вийшло активувати, - вирішила за мене заступитися Ріна. - Венді щонайменше може їх просто збирати, забираючи в темних. До того ж, знову згадуються останні її слова, що, можливо, немає жодної заборони до дотиків.

 - І ти готова це теж перевірити на собі? - здається, Вімла вирішила пожартувати. Але не тут-то було.

 - А чому б і ні? - раптово погодилася рудоволоса дівчина.

   Ми всі дивилися на неї з подивом. Якщо чесно, то таке відчуття, що Ріна або збожеволіла, або просто з’їхала з розуму. Або ж вона насправді любить експерименти? Те, що в мене нічого не вийшло з картою, не означає, що до них зможуть доторкнутися й інші. Було б куди простіше, якби це й справді було можливо. І в мені не бачили якусь дивну або незрозумілу студентку.

   Кожен зможе ловити і збирати ті карти, які йому хочеться. Але не варто забувати, що з інших факультетів, особливо з темного, наші карти теж почнуть підбирати скрізь і завжди. То хто в такому разі постраждає більше, ми чи вони?

   Трохи спірне питання, тому що студенти в чорній формі набагато сильніші за нас. Та й навчені магії набагато краще, ніж нею володіє наш факультет. До того ж, такі, як я, взагалі цілковиті чайники не тільки в чаклунстві місцевого світу. Але і в його законах, яких потрібно дотримуватися і виконувати.

   Де впевненість у тому, що, торкаючись карт ворожого факультету, ми не спричинимо хвилю наслідків, через які почнуть страждати інші жителі цього світу, або навіть цієї академії? Де гарантія, що магія темних карт не спрацює пізніше і не шандарахне мене чимось таким, від чого я можу зрештою навіть не оговтатися? А ось ніякої впевненості й немає. Адже ніхто не знає, як вчинить магія або рівновага світу.

 - Венді, я знаю, що в тебе є ще парочка темненьких карт. Давай зараз же і перевіримо другу легенду академії?

 - Може, краще не сьогодні? - ну, я хоча б спробувала.

 - Ні, якщо вже почали, тоді треба довести справу до кінця, - не вгамовувалася рудоволоса бестія.

 - Простіше погодитися, ніж продовжувати сперечатися, - констатувала Вімла, і повернулася на своє ліжко.

   Ну, в цьому вона мала рацію. Я приречено видихнула і підійшла до сумки, що стояла на тумбочці. Дістала звідти парочку нещодавно знайдених карт, і простягнула саме синю, а не чорну. Хоч що одна, що друга, належали ворожому факультету. Сподіваюся, в разі чого, карта прокляття буде не такою небезпечною.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍