Віталій - Хранителі межі. Книга 1: Відлуння минулого., Віталій

— Олег! — крикнула Оксана, її голос пролунав крізь шум води. — Оберіг! Фокусуйся!

Михайло, бачачи вагання Олега, зробив крок уперед. Його обличчя було спокійним, але його очі світилися тим самим зеленим кристалічним світлом, що Олег бачив раніше. Він простягнув руку, і з його долоні вирвався потік темної, але теплої енергії, що на мить розвіяла ілюзії навколо Олега.

— Не піддавайся, капітане! — голос Михайла був твердим, як сталь. — Це її ігри розуму.

Михайло дістав з-під свого довгого плаща кілька невеликих артефактів – потерті, дерев'яні фігурки, сушені трави, кілька камінчиків, що виблискували. Він кинув їх на землю, і навколо них, з тихим шипінням, виник тимчасовий бар'єр – прозорий, мерехтливий щит, що захищав їх від впливу Русалок.

— Це ослабить їхній вплив, але ненадовго, — сказав Михайло, його обличчя напружилося. Він демонстрував свою справжню силу. Це було вже не просто знання, це була давня магія. Він міг "випалити" деяких Русалок, що підходили занадто близько до бар'єру, залишаючи після них лише клуби диму та запах горілої риби. Це було жорстоко, але необхідно для захисту Олега та Оксани.

Оксана, тремтячи, але з неймовірною рішучістю, розгорнула свій фоліант. Її пальці пробігли по пожовклих сторінках, і вона почала читати давнє заклинання. Її голос, спочатку тихий, поступово набирав силу, перетворюючись на монотонний, але потужний спів.

— Іменем Дажбога, іменем Сварога, хай згине сила води, що несе лихо! Хай духи водні зникнуть у безодні! — її голос злегка зривався від напруги, але вона продовжувала, її очі були прикуті до сторінок. Кожне слово, здавалося, відлунювало у печері, створюючи хвилі енергії, що йшли від неї. Русалки, що оточували Озерну Пані, почали відступати, їхні шипіння стали більш істеричними, а деякі, що були найближче до бар'єру, розчинилися в повітрі з легким стогоном.

Озерна Пані скривилася, її красиве обличчя спотворилося гримасою люті. Амулет у її руці спалахнув ще яскравіше. Вона розуміла, що її сила під загрозою.

Олег стояв між ними, відчуваючи тиск з обох боків – від жахливої сили Озерної Пані та від давньої, незрозумілої сили Михайла та Оксани. Він був лише людиною, але тепер він був частиною цього протистояння. Він мав діяти. Він мав зупинити це. Його оберіг горів у руці, нагадуючи йому про його обов'язок.