Rada Lia - Мій ніжний звір, Rada Lia

Орисі стало цікаво що ж Світлана тоді там робить в тому ресторані. Адже виглядала вона далеко не так, як описані нею представниці слабкої статі. Однак вчасно прикусила язика, щоб не образити колегу. Та цінну інформацію вона отримала. Напередодні приїзду сімейства Забродських, білявка взяла свою безлімітну карту й попрямувала до найбільшого торгового центру у місті, наповненого десятками брендових магазинів.

Тож тепер, коли Ярослав намагався втримати свою щелепу, до нього спускалася Орися, яка була зовсім не схожа на ту Орисю, яку він знав.

— Доброго дня, — вона простягнула руку Григорію, а потім його дружині для привітання. Забродські кивнули й ошелешено переглянулися. Ярослав також був шокований.

Всі пройшли до вітальні й тьотя Маша подала чай. Коли Орися спробувала присісти на стілець біля Ярослава, їй це вдалося не з першого разу. Сукня була така тісна, що здавалося, зараз розійдеться по швах. Нарешті, боком, поклавши ногу на ногу, вона змогла сісти, оголивши майже повністю стегно. “Ох чортова продавчиня, — запанікувала Орися, заливаючись рум'янцем, — я ж говорила їй, що сукня замала. А вона — так зараз носять, чоловіки таке люблять, це купують лише дружини бізнесменів... Ой-йой-йой”. 

Наступним незручним моментом було те, що від сидіння Орисі здавило легені й корсет сукні боляче увіп'явся їй у живіт. Дівчина зблідла. Однак трималася з останніх сил. Вона підняла очі й побачила осуджуючий погляд Григорія, який витріщався на її глибоке декольте. 

Ярослав, між тим, намагався підтримати розмову й паралельно червонів від сорому:

— Григорій, як ви долетіли? Вибачте, я гадки не маю, чому мій водій не помітив вас на стоянці. Сталася помилка.

— Нічого. Слава Богу, що в кожному цивілізованому місті є можливість викликати таксі, — він погладив свою лисину, намагаючись не дивитися знову на груди хазяйки дому. Однак його тон ще й досі був невдоволеним.

Ярослав знічено посміхнувся й у вітальні запала мовчанка.

— Щоб не втрачати час, — нарешті сухо промовив Григорій Забродський, порушуючи тишу, — можемо обговорити наші справи. Бо нам з дружиною ще готель шукати сьогодні треба буде.

— Що ви, залишайтеся у нас, — запропонував Ярослав.

Однак гість категорично відповів:

— Ми не будемо вам заважати. Так усім зручніше. 

Від хвилювання Ярославу перехопило подих. В голові пульсувала єдина думка: “Цього клієнта не можна втрачати”. Здавалося, гірше бути не могло. Однак наступної миті, коли два подружжя встали з-за столу, сталося дещо, що перевершило усі попередні події цього дня. 

Коли Орися підійнялася, жовта сукня голосно тріснула по шву на правому стегні, оголивши дівчину майже до поясу. 

Вона скрикнула й заклякла. Від сорому Орися була готова провалитися крізь землю. Її нижня губа затремтіла. Щоки пашіли. Вона все зіпсувала. “О, Боже. Який сором”.

Її чоловік зняв свого піджака й накинув на плечі дружини.

— Прошу до мене в кабінет, — промовив він до Григорія, наче нічого й не сталося.

Показавши рукою на двері, він навіть не глянув у бік Орисі. Чоловіки мовчки залишили кімнату.

Цього разу Олена поглянула на неї вже співчутливо.

— А що тут відбувається? — почувся стривожений голос бабусі. — Я лиш на годинку прилягла поспати, а тут вже й сталася якась біда. Дитино, чого ти плачеш?

Соломія Дмитрівна швидко, наскільки дозволяли її вік і хворе серце, спустилася сходами й підійшла до Орисі з Оленою:

— Скажи мені, чого ти сльози ллєш? — наполягала вона. — І хто ця жінка? Що вона тобі зробила?

Бабуся гнівно зиркала на Олену Забродську.

— Я просто хотіла справити хороше враження, — прошепотіла дівчина, схлипуючи.

— А що це ти на себе натягнула? Сором який, — бабуся нахмурилася, оглядаючи репнуту сукню, яка майже нічого не прикривала.

Через пів години три жінки сиділи на кухні й пили чай. Орися, вже перевдягнута у домашній халат, розповіла Олені й Соломії Дмитрівні про свій намір виглядати, як жінка бізнесмена, а також про розмову зі Світланою. Бабуся підтримала дівчину. 

— Розумієте, ми з онукою ніколи не жили багато, — сказала вона до гості.  — Тато Орисі помер, коли їй було всього три рочки. Мама ж поїхала на заробітки до США й вже років десять звідти не озивається. Вона повна сирота, можна сказати. 

— Ну не знала я, як виглядають жінки багатих чоловіків, — крізь сльози посміхнулася Орися.

— Я все розумію, не хвилюйтеся, — м'яко промовила Олена. В її очах стрибали бісики. — Я колись була вашого віку — так само не знала, як поводитися в колі друзів і партнерів Гриші. Я поговорю з чоловіком. Він у мене добрий. Просто в нього є такий принцип, що він працює тільки з одруженими чоловіками, які цінують сім'ю.

Після розмови з бабусею сім'я Забродських залишилася в будинку на ніч, хоча Григорій все одно занепокоєно зиркав на Орисю.

Наступного ранку, коли гості спустилися, на них уже чекав апетитний сніданок від бабусі. Млинці з кисломолочним сиром, политі малиновим варенням, апетитно височіли гіркою на великій пласкій тарілці. Чашка гарячого трав'яного чаю стояла на столі навпроти кожного. Окремо стояли мисочки з медом та сметаною.

— Боже, яка смакота, — не стримав захоплення Григорій Забродський. Весь його поганий настрій й занепокоєння з приводу хазяйки дому вмить щезли.

— А ви лишатися не хотіли, — сплеснула в долоні Соломія Дмитрівна. — Це ми разом з онукою готували. Вона дуже старалася.

Григорій поглянув на Орисю й вперше посміхнувся.

— Вона в мене знаєте яка, — не заспокоювалася бабуся. — Все по дому робити допомагає. Готує смачно. Зі мною, зі старою бабою возиться, а не з подружками десь бігає.

Орися скромно сиділа, потупивши погляд від усіх цих компліментів.

Через кілька днів відбулася фінальна ділова розмова Ярослава і Григорія Забродського.

— Я з радістю попрацюю з тобою, — промовив Григорій й потиснув руку Ярославу.