Yana Letta - Таємниця зниклої Галі, Yana Letta
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Слідопити йшли мовчки.
Кожен із них розумів: сьогодні вони дізнаються щось важливе.
Максим ішов попереду, тримаючи в кишені загадкову записку з закинутої хати.
Іван плентався позаду, кожні дві хвилини оглядаючись, ніби чекав нападу привидів.
Бублик рухався збоку, час від часу кидаючи на дітей довгий, оцінюючий погляд.
Його хвіст нервово смикався, наче він уже знав, що скоро почнеться хаос.
Коли вони дійшли до крайньої вулиці села, Максим різко зупинився.
– Стоп. Ми йдемо пішки? Це займе купу часу!
Соломія схрестила руки.
– І що ти пропонуєш?
– Беремо велосипеди.
Іван схопився за голову.
– Я погано катаюся!
– Відмінно! Це означає, що ти будеш останнім, і якщо щось вилізе з кущів – воно з’їсть тебе першого!
– ЩО?!
– Та жартую!
Максим відбіг до свого двору і через хвилину викотив старий, але міцний велосипед.
Тимко зробив те саме.
Соломія поїхала до своєї хати за своїм велосипедом.
Іван стояв із виразом повного розпачу.
– А мені що робити?
– Бери велосипед сестри.
– Він рожевий!
– І що?
– Я не поїду на рожевому велосипеді!
– Добре, тоді біжи пішки.
Іван подивився на довгу, зарослу стежку до кладовища, глибоко зітхнув і сказав:
– Ладно, я поїду.
Через кілька хвилин перед старим дубом стояли чотири велосипеди і Бублик, який виглядав незадоволеним, бо йому доводилося йти пішки.
Максим сів у сідло й урочисто сказав:
– Ну що, команда? Готові?
– НІ! – крикнув Іван.
– Поїхали!
Максим рвонув з місця.
Тимко за ним.
Соломія теж прискорилася.
Іван, розуміючи, що його залишають позаду, закричав і натиснув на педалі.
Бублик ледь піднявся і неквапливо пішов слідом, бо вважав, що ганятися на двохколісних дурницях – це приниження котячої гідності.
Слідопити мчали по дорозі.
Вітер розтріпував їм волосся, пил здіймався з-під коліс.
– Я ЖИВИЙ!!! – кричав Іван, балансуючи на своєму рожевому велосипеді з квіточками на рамі.
– Тільки не відставай! – крикнув Максим.
Раптом, коли вони під’їхали ближче до кладовища, Тимко побачив щось на дорозі.
– СТОП!!!
Але було запізно.
З кущів прямо перед ними вискочив величезний сірий гусак.
Очі в нього горіли люттю.
Крила були розправлені, як у дракона.
І він не збирався їх пропускати.
– ЦЕ СІЛЬСЬКИЙ ГУСАК-МОНСТР!!! – заверещав Іван.
– ШВИДШЕ, ПРОРВЕМОСЯ ЧЕРЕЗ НЬОГО! – крикнув Максим.
Але гусак кинувся на них із бойовим кличем.
– Га-га-ГАААААА!!!
Іван спробував загальмувати, але в нього не працювали гальма!
– Я ПОМИРАЮ!!!
Гусак кинувся прямо на нього.
Іван заверещав і зробив єдиний логічний хід – стрибнув з велосипеда в кущі.
Його ровер покотився сам по собі, а гусак, злякавшись рожевого залізного коня, відійшов убік.
Максим, Тимко і Соломія різко об’їхали його.
Гусак ще трохи погнався за ними, але потім, образившись, що його не бояться, повернувся до своїх справ.
– Хух, пронесло! – видихнув Тимко.
Максим загальмував і озирнувся.
– А де Іван?
З кущів почувся тихий голос:
– Я мертвий…
– Вилазь!
Іван повільно піднявся, покритий листям, із подряпаними руками.
– Мені боляче… морально…
– Ти живий, це головне.
– А велосипед?
Вони глянули вперед.
Рожевий велосипед лежав на боці в калюжі.
– Він пережив гірше.
Іван важко видихнув.
– Я ненавиджу це розслідування…
– Нічого, ще трохи, і ми дізнаємося правду, – сказав Максим, сідаючи на велосипед.
Іван зі стогоном підняв ровер і повільно попрямував за всіма.
– Що б ми не знайшли на кладовищі – воно не страшніше за сільського гусака…
Але він ще не знав, наскільки помилявся.
За кілька хвилин вони вже під’їжджали до старого кладовища.
Бублик, який спокійно пройшов весь шлях без пригод, чекав їх біля входу.
Його жовті очі блищали.
Він знав, що їх тут вже чекає правда.
Але чи будуть вони раді її знайти?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця зниклої Галі, Yana Letta», після закриття браузера.
