Yana Letta - Таємниця зниклої Галі, Yana Letta
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Наступного дня Іван прокинувся з відчуттям, що цей день принесе щось жахливе.
По-перше, йому доведеться йти на кладовище.
По-друге, це все ще справа про зникнення корови, а він підозрював, що вони вже вийшли на слід чогось значно страшнішого.
По-третє, Бублик зранку сидів біля його ліжка й дивився на нього, ніби оцінював, чи виживе він сьогодні.
Іван підстрибнув від страху й гукнув:
– Бублик, ТИ ЧОГО?!
Кіт повільно моргнув, позіхнув і пішов геть, навіть не пояснивши, що це було.
Це не додавало оптимізму.
О 10 ранку всі зібралися під дубом.
– Ну що, всі готові? – запитав Максим.
– Я НЕ ГОТОВИЙ! – одразу заявив Іван.
– Ми не питаємо, чи ти готовий, ми питаємо, чи ти прийшов, – уточнив Тимко.
– А якщо там буде… ЩОСЬ?! – Іван злякано озирнувся.
– Щось типу твоєї уяви? – Соломія скептично зиркнула на нього.
– А якщо це не моя уява?!
– Тоді нам доведеться розбиратися! – впевнено сказав Максим.
Слідопити вже готувалися вирушати, коли раптом до них підійшов дід Петро.
Він був один із найстаріших у селі й бачив більше, ніж хтось інший.
– Знову щось шукаєте? – гмикнув він, притримуючи свого капелюха від вітру.
– Так, діду Петре, – кивнув Максим.
– І що ж тепер?
– Ми розслідуємо зникнення Галі! – гордо заявив Іван.
Дід примружився.
– Ха! Корови не зникають просто так.
Слідопити перезирнулися.
– А ви щось знаєте? – запитала Соломія.
Дід потер підборіддя.
– Я знаю, що корова вночі сама в ставок не лізтиме.
– ТОБТО ВИ БАЧИЛИ ЩОСЬ?! – Іван аж підскочив.
Дід Петро задумався.
– Я чув.
– ЩО?
– Мукання.
Настала тиша.
– КОЛИ?! – вигукнув Максим.
– Вночі, коли вітер дув із боку лісу.
Слідопити притихли.
Це підтверджувало їхню версію.
– З якого боку? – уточнила Соломія.
– З боку старого кладовища.
Усі завмерли.
Іван миттєво зблід.
– Тобто… з того місця, куди ми йдемо?
Дід Петро кивнув.
Іван ледь не впав у непритомність.
– Я ВІДМОВЛЯЮСЯ ВІД ДЕТЕКТИВНОГО ЖИТТЯ!
Максим потиснув йому плече.
– Запізно. Ми вже втягнуті.
Іван схлипнув.
– Дідусю, а може, ви підете з нами?
Петро усміхнувся й похитав головою.
– Ха! У мене вік уже не той. А от у вас – саме час боятися.
І пішов геть, залишивши дітей у повному шоці.
Слідопити мовчки дивилися один на одного.
– Тобто ми йдемо туди, де востаннє чули Галю? – запитав Тимко.
– Виходить, що так, – відповіла Соломія.
– А що, якщо вона там?! – Іван знову почав нервувати.
– То ми її знайдемо, – сказав Максим.
Він подивився на Бублика, який сидів на паркані й спостерігав за ними.
Кіт все чув, але мовчав.
– А Бублик іде з нами? – запитав Тимко.
Кіт повільно піднявся, потягнувся і не поспішаючи рушив у бік кладовища.
– Схоже, що так, – сказав Максим.
Слідопити мовчки зібралися й пішли за котом.
Вони ще не знали, що знайдуть там.
Але були впевнені в одному – тепер відступати пізно.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця зниклої Галі, Yana Letta», після закриття браузера.
