Viter - Незакохані, Viter
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ангеліна сиділа на перерві, мирно гризучи яблуко, коли перед нею грюкнув підручник.
— Ого, ти що, вдарився головою об двері знань? — підняла брову вона, поглянувши на Ореста.
— Дуже смішно, — закотив він очі. — Нам призначили ще один виступ перед школою.
— Нам? — уточнила вона.
— Так, розумнице, нам, — скривився хлопець. — Уявляєш, ми так вразили всіх своїм останнім номером, що нас тепер усюди тягатимуть, як циркових мавпочок!
Ангеліна примружилася.
— А ти точно не жуйка? Бо приклеївся до мене, як жуйка до кросівка!
— Це ще комплімент чи вже образа?
— Щось середнє.
— Ясно, — Орест зітхнув. — Ну так що, коли репетируємо?
— Ти тільки що вирішив, що я тобі не подобаюсь, а тепер пропонуєш проводити разом ще більше часу?
— Ну, скажімо так… я все ще думаю, що ти занадто галаслива, але…
— Але?
— Але з тобою весело, — визнав він і відвів погляд.
Ангеліна хмикнула, схрестивши руки на грудях.
— Отже, тепер ми офіційно — цирковий дует?
— Тільки не кажи, що ти не кайфуєш від цього.
— Хм… Ну добре, — зробила вигляд, що думає, — може, трохи.
Вони ще трохи посперечалися, призначили час репетиції, і, як завжди, не змогли розійтися без словесної перепалки. Але в цей раз у повітрі між ними було щось нове – щось таке, що Ангеліна поки що не могла розгадати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незакохані, Viter», після закриття браузера.