Олена Вал - Різдвяні історії, Олена Вал

    Темрява огортала лінію фронту, лише зрідка її прорізали спалахи вибухів десь далеко. Матвій із групою розвідників повільно просувався вперед, рухаючись тихо, як тінь. Вже три місяці їх перевели на Донецький напрямок, де вони тепер і несли службу. Поруч ішов Рекс – їхній вірний робо-пес-розвідник, що вміло "винюхував" пастки ворога. Завдання було складним: проникнути в тил супротивника та ліквідувати бойовий штаб.

– Тихо, хлопці, – пошепки наказав Матвій. – Ще трохи, і ми на місці.

      Рекс завмер також, ним керував Микола, що вже вивчив всі можливості робота та зайвий раз намагався не наражати хлопців на зайву небезпеку. За кілька секунд всі завмерли, Рекс побіг вперед, а хлопці побачили – ворог зовсім поруч. Група припала до землі. Через прилад нічного бачення Матвій роздивився двох вартових. Одним точним пострілом їх зняли бійці з глушниками.

    Залишилося лише підібратися ближче. Вибухівка була встановлена швидко та професійно. Через хвилину небо освітив яскравий спалах – штаб ворога перетворився на суцільну руїну.

– Відходимо! – дав команду Матвій.

      Група швидко рушила назад, однак противник не збирався так просто відпускати. Спалахнули трасуючі кулі, засвистіли осколки. Матвій різко впав на землю, коли хвиля вибуху прокотилася повз нього. У вухах задзвеніло, світ навколо став ніби в тумані. Здавалося, що тиша накрила його, наче ковдра. Він нічого не чув, але розумів – треба рухатися.

         Повернувши голову, побачив Тимоху – його напарник лежав без свідомості, кров темніла на скронях.

          – Тримайся, брате, – пробурмотів Матвій, пристібаючи його ременем до себе.

       Поповз уперед, ледве пересуваючи ноги, але не зупиняючись. Кулі й далі свистіли поруч, земля стогнала від розривів. У грудях палало, дихати ставало все важче, та він не випускав Тимоху з рук.

– Матвій! – кричали хлопці, але Матвій їх не чув.

- Це свої! Свої, чуєш? - кричали хлопці, але Матвій нічого не чув і ліз вперед.Нарешті командир різко підняв хлопця та зазирнув йому в очі.

- Все, хлопче, зупинись. Ти у своїх.

    Кілька рук підхопили його, потягли в укриття. Його голова відкинулася назад, а перед очима попливло небо, усе ще всіяне відблисками вибухів. 

– Тимоха?.. – ледве видавив він.

– Живий. Буде жити! – відповів медик.

    Матвій заплющив очі та втратив свідомість. І  медики побачили, що в Матвія струмочки  крові з вух стікали глибоко під одяг. Завдання виконане, ворог зазнав втрат, але з завдання не повернулись ще четверо хлопців та вірний Рекс, якого снарядом розбило вщент.