Сергій Олексійович - Знайти дівчину за сто днів , Сергій Олексійович

Мабуть, все-таки для усього є свій час.

30 листопада.
День сорок другий.

Поки що в мене тихо. Можливо це й ознаки того, що треба діяти та виявляти якусь ініціативу. Бо дійсно як сам не зробиш то й нічого не буде. Від того, що ми там собі тихесенько мріємо та чекаємо поки щастя до нас само прийде, мабуть, таки воно не прийде. А треба щось обов'язково для цього роботи. Треба планувати щастя та якісь то зустрічі та знайомства. Бо мріяти можна усе життя. А підійти до когось це справа однієї хвилини. І поки ми мріємо та марнуємо свій шанс, хтось бере та робить те про, що ми тільки мріємо. Буває, що нам не вистачає лише однієї елементарної сміливості зробити один лише крок на зустріч до свого особистого щастя.

Ось я пам'ятаю такий випадок. Мені подобається дівчина. І я не знаю вона, як вона до мене відноситься. Чи є в мене шанс, чи ні. От наче все і нормально та щось не зрозуміло. То я беру та іду до неї в гості. Щоб сказати, що вона мені подобається. І вона мені не дуже то й зраділа. От і стала все зрозуміло. Я в іншому випадку, я б щось там собі думав та мріяв, а так відразу крапки над "і" та все гаразд. Ну так, мені було якось неприємно декілька хвилин та потім я зрадів, що все так склалося.

Ось я зараз ходжу, дивлюся, думаю: О, вона так мені подобається. Одна, друга, третя. Та звідки я знаю, як ці люди до мене відноситься. Можна так мріяти скільки завгодно та якщо не підійдеш та не спитаєш, то як будеш знати напевно?

Та я ж ставлю експеремент. Тому цікаво подивитися так чи не так. Та що там з тією долею, як усі пишуть. Оті всі цитати. Я і сам буває, що це все теж сприймаю на віру. А цікаво їх взагалі хтось на собі перевірив? Можливо у кожного щось своє. Особливе. Комусь це все підходить, а комусь ні.

Треба діяти. Це головне, що я напевно знаю. Бо хоч і не вийде. Нехай. Та сам собі ти кажеш, я не злякався. Я це зробив. А самооцінка це велика та дуже важлива річ, як у знайомстві, так і у відношеннях.

Треба діяти. А якщо справді і є якось то доля, то й добре. Ти собі жив, як схочеться й ось тобі неочікуваний подарунок. Але по іншому я собі це все не уявляю, якщо чесно.

1 грудня.
День сорок третій

О. Зима. Якщо хтось вважає, що зима - це не час для кохання, той звісно дуже-дуже помиляється. Неважливо, яка пора року. Хтось був поруч це головне!

Мені подобаються три дівчини. Я б задоволенням з ними познайомився. Але на час експерименту не можна проявляти ніяких активних дій. Бо якій тоді сенс? От я почекаю. Може вона самі, якось зі мною знайомитися почнуть. Я в це не дуже вірю, звісно. Бо, мабуть, таки ініціативу треба самому проявляти. Та хто його зна, як воно у житті буває. Пані дуже класні. Та щоб знати, хто саме та єдина, то треба з ними ходити на побачення. Спілкуватися. Для когось розмови висточить. А для іншої людини, щоб її впізнати треба більше часу. У всіх по різному. Хтось бажає тебе ще на першому побаченні. А є такі, хто каже, що треба спочатку погуляти два чи три місяці. У кожного своє.

Ах. Так. Треба ж, мабуть, почати було з того, що я шукаю та бажаю познайомитися з жінкою для серйозних стосунків та справжніх відносин. Оце і головне. Бо якби я шукав щось інше, то ця книжка називалась би інакше. Це не пікап. Доля та стосунки то мені здається зовсім інші речі. Можна займати любов'ю з ранку до ранку. Скакати із ліжка в ліжко та яке це має відношення до серйозних стосунків та кохання?

Краще мати одну людину для усього, ніж сто для чогось одного!

І здається це дуже гарно і над цим треба працювати, щоб одна і та ж людина була: коханкою, вірною подругою та найкращим другом! Це здається мені ідеально і це і є справжнє щастя.  Знайти таку людину оце, мабуть, є подарунок долі. Піклуватися, проявляти ніжність та почуття. Бути разом, щоб там не сталося.

Мабуть, я відволікаюсь. Це зі мною буває. Та що поробиш, життя вона таке різноманітне. Усім Кохання! 
І щоб обов'язково зустріти свою долю тим, хто її ще поки що не зустрів!

2 грудня.
День сорок четвертий.

Багато ходив по різним місяцям та нікого з тих, хто мені подобається не бачив. Ну то, мабуть, так і треба. Бо так буває завжди.

Кажуть, що ми там де наші думки. Цікаво. Бо постійно думає про декількох людей. Може треба думати про когось одного? Та в мене поки так не виходить. Та і вчить життя, що як занадто сильно когось бажаєш або кохаєш то потім виходить все якось не так. Якась чесно кажучи дурниця.

Як сильно когось кохаєш, а та людина десь зникає, то потім буде важко. Але чи є цьому якась альтернатива я не знаю. І так погано і так якось не щиро та не дуже чесно. Я зараз про ті, як то кажуть "запасні варіанти". Ніколи так не робив і навіть про таке не думав. Це не для мене. Але може комусь таке подобається. То звісно справа кожної людини. Хоч я особисто я не дуже до такого ставлюся.

Але я ж зараз про інше. Ще поки, що мені в коханні ніхто не зізнається. Не час ще, мабуть.

Бачення тієї ці іншої людини може взагалі змінюватися дуже швидко. Я розумію, треба мислити реальними категоріями та на жаль це не завжди вдається. Треба. Але ніяк.

Сьогодні ти мрієш про одне, а через неділю про іншу. Це про те, що треба мати одну якусь мету та рухатись до неї крок за кроком.

Ну, якби та не там не було, а звісно, що треба планувати. Хоч зрозуміло, що багато у житті такого усього не передбаченого. Тому плануй, не плануй, а щось та цікаве станеться. Але я за план.

От мені там хтось подобається. То я ж повинен придумати де і як ми зможемо познайомитися і якщо, наприклад ми зустрілися то, що маю сказати чи як себе вести.

Хоч звісно завжди приємно, коли гарні сюрпризи приходять у житті самі. От ти не чекаєш. А тобі хтось у коханні зізнався. Чи ти якусь цікаву людину зустрів. Хоч взагалі й не очікував на цю зустріч. Тому усім бажаю приємних сюрпризів.

Здається мені, що сама головна в житті річ це кохати та бути коханим. Тому саме цього я усім і бажаю з усього серця та усієї душі!!