Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

Пошуки Шарлотти поки не дали жодних плодів. Лютом перевірив всі місця, де за інформацією Бартона та могла бути, вони навіть їздили в Непал, але й сліду Шарлотти Піреллі не виявили. Ниточка, подарована Джеймсові наприкінці його дядьком, обірвалася. А він так хотів аби його сім'я стала справжньою родиною. Але поки що відчувалися лише втрати.

Тоні.

Він сам.

І Пітер. Джеймс майже відчув на своїх щоках рум'янець провини, коли згадав про свою сутичку з найкращим другом. Звинувачений у брехні і зраді, Джеймс ледве стримався того дня, щоб не застосувати силу до Пітера Робустсона.

Хлопець ніяк не міг витравити неприємний спогад, що зненацька заповз у думки.

Шкільний випускний мав стати вечером веселощів та розгулу. Прощання з дитинством, виклик молодості. Все мало закінчитися не так.

Пітер ненадовго повернувся з Портленду і після випускного мав вирушити до Чиказького університету, а його брат Том переїжджав жити до їхнього дядька. Будинок Робустсонів виставили на продаж.

На випускному вечорі, куди Джеймс пішов лише тільки аби не залишатися вдома наодинці з батьком і дурними думками, Пітер спершу цурався свого колишнього кращого друга. Їхня дружба розлетілася на друзки ще того дня, коли містера Робустсона не стало. Тоні вбив його. І ця правда, як камінь, притискала Джеймса до землі щоразу, коли він хотів заговорити з другом. 

- Це для його ж блага, - переконував себе Джеймс кожного разу, коли відчував холодний погляд Пітера в спину. Коли Джеймс вирішив піти, Пітер не стримався. Він підійшов, очі горіли обуренням.

- Ти диви, - він кивнув на супровідників Ради - тепер у тебе є охорона. Як у фільмах. Вони круто виглядають, правда?

Джеймс стиснув щелепи.

- Знаєш, я все думав, чому ти раптом перестав розмовляти. А тепер бачу: тебе просто захищають від таких, як я. Бо ми не варті тебе. Як високо ми злетіли, га? Це твоя нова компанія зробила? Еван-Грін, Арош... Наш випускний для них занадто простенький, еге ж?

Джеймс спробував відповісти, але Пітер лише розпалювався:

- Ой, тільки не починай. Це не я промив тобі мізки! Це не я проміняв друга на казна що. Знаєш що…

- Послухай...

- Ні, це ти послухай мене! Я думав, ти не прийдеш сьогодні, що тобі не вистачить хоробрості чи дурості, але тепер навіть радий, що ти тут. Знаєш чому? Бо тепер я можу сказати тобі в обличчя: іди ти до біса, Джеймсе Брістоул!

І він пішов. А Джеймс…промовчав. Бо втягнути Пітера в цей жах він не міг.

Юнак відігнав спогад. Він не міг так вчинити з Пітом, втягнути його в це пекло. Тільки не його. І тому Джеймс промовчав і в той вечір, і дав кращому другові піти.

Це для його ж блага.

Величезне західне сонце майже зникло далеко за сопками, потонуло десь далеко, в океані, коли він винирнув із спогадів. Нервово поглядаючи на дорогу, ніби очікуючи, що вона заведе його в чергову пастку, Джеймс дістався повороту на Корвалліс. Праворуч від нього, лише за кілька миль спалахнули вечірні вогні Олбані. Ще трохи і вона буде поруч із ним. А з будь-чим іншим він впорається.

~~~

В просторому і темному коридорі не було нічого видно, тільки лунав ледь чутний гомін розмов з-за дверей, високих і щільно запертих. Мартін Лютом кинув на них оцінюючий погляд і повернувся до свого радника.

Френсіс Арош хитнув головою, аби зосередитися. Він напружено слухав горгула, його погляд буквально прикипів до Мартіна - юнак не хотів пропустити ані слова. Тиша в коридорі здалася йому гнітючою, ледь чутний шурхіт за дверима збивав всю увагу. Вітер, що пробрався до будівлі через вузькі щілини, змусив Френсіса мимоволі здригнутися.

- Це не міг бути ти або я. Але хтось...хтось із верхівки віддав відьмі той кинджал, - Мартін промовив тихо, майже пошепки. - Хтось передав мисливцям щоденники.

Френсіс напружено вдивлявся в темряву, наче боявся, що їх хтось підслуховує:

- Я знаю, Мартіне. Але як ми дізнаємося, хто саме?

Горгул обвів поглядом пустий коридор і машинально поправив комірець, на мить відкривши погляду старий шрам.

- Я думаю над цим. Треба бути обережними. Голова незадоволений і допити поки що нічого не дали…Відверто кажучи, Френсісе, я не готовий діяти стрімголов. Називати імена і вказувати пальцем. Одне невірне слово - і всі ми опинимося на лаві підсудних.

- Зрозуміло, - Френсіс трохи не підскакував на місці, намагаючись впитати кожне слово.

- Що мене тішить, так це те, що інші мисливці не з’явилися аби помститися за Дарко, тобто, він все ж таки діяв не від їхнього імені. Не доведеться відбиватися ще й від них.

Третя постать з’явилася поруч з ними несподівано, змусивши Мартіна обірвати розповідь. Увагу Лютом привернуло обличчя Колтона: бліде, схудле, в очах - порожнеча. Одяг бовтався на ньому, наче на тій вішалці. У ньому ледве можна було впізнати колишнього живчика та веселуна. Звичайно, ця історія з його дружиною підкосила друїда. Але Лютом не видав своїх думок, він стримано кивнув:

- Томе, радий тебе бачити.