Олександр Завара - Гелтер Скелтер

її відсутність. Не той у неї був настрій, щоб показувати його іншим, хоч би й найкращій приятельці.

Укотре подивившись у велике дзеркало на стіні, Лана зауважила у власних очах нерішучість. Ту саму, якої не бачила з кінця першого курсу, коли відкрила для себе шлях соціальної реінкарнації. Відтоді погляд дівчини був або привабливим й сласним, або непокірним і вольовим – залежно від ситуації. Однак сьогоднішній ранок і всі його події внесли свої корективи. І тепер амбітна й приваблива брюнетка більше скидалася на школярку, малу й невпевнену в собі дівчинку, що відчуває за собою якусь провину. Цей вираз Лана прагнула приховати будь-що. Світ не має бачити її такою, бо інакше зрозуміє: вона така сама, як інші, просто вдає з себе казна-що.

Поки вона розбиралася з думками й почуттями, у двері кімнати зненацька постукали. Навіть не постукали, а коротенько потарабанили пальцями. Лана знала, що так робить тільки одна персона, і саме ця персона була останньою, кого дівчина хотіла б зараз бачити. Та не так сталося, як бажалося. Не встигла вона й рота розкрити, як двері рвучко відчинилися і до кімнати у присутній йому нахабній манері ввалився Алекс.

– О! – нібито захоплено вигукнув він.– Ти вже в ліжку? Чудово! Бо мені було одкровення, що ми маємо розділити його тут і зараз.

Хлопець, як завжди, зухвало вишкірився, і це була одна з найненависніших для Лани його посмішок.

Лана й досі не звикла до такої безпардонності, тому метнула на нього гнівний погляд. Проте останньої миті стрималася і якомога спокійніше спитала, що Алексові потрібно.

– О,– здивувався він,– то ти ще не в курсі?

Він грайливо скинув брови.

– Це серйозно, це справжня біда.– Він зітхнув і замотав головою.– О’кей, спробуємо виправити… Пам’ятаєш вчорашній вечір? А точніше те, що ми робили вночі перед оцим дзеркалом?

– Так,– збрехала дівчина.

Насправді вона взагалі все забула. Ранкові обставини склалися таким чином, що вчорашнє вилетіло з її голови, наче й не було. Якби в неї зараз спитали щось інше, Лана так само сказала б неправду, аби тільки приховати те, що її гризло.

– І що з того?

– Перший пішов.

Зафіксувавши відсутність реакції на ці слова, Алекс зітхнув і закотив очі до стелі. Потім укотре обмацав масним поглядом дівчину.

– Вочевидь ти дійсно не в курсі, але Знайда несподівано став власником «Macbook Pro». Сьогодні вранці. А пам’ятаєш, як ми вчора з нього ржали? А тепер його черга ржати з нас, бо його бажання раптом здійснилося, хай як не дивно це звучить.

– Брешеш,– незворушно відповіла Лана.

– Ні, я серйозно. Спитай у нього сама. Півдня ходить мов блаженний.

– Що, той комп отак узяв і впав із неба?

Погляд у Алекса тепер був доволі розважливий, але дівчина йому все одно не повірила, адже добре знала Сергієву натуру. Розуміла: це могло бути просто черговою витівкою. Знайда міг розіграти Савицького, а ще тут явно тхнуло змовою із Сікорським. А коли ця навіжена парочка щось замислювала, сам сатана не визначив би, чого від них чекати.

– Ні, не впав,– відповів Алекс.– Він нібито переміг у якомусь конкурсі. В одному з тих, що пов’язані з поширенням інформації і…

– Ага, могутність «Фейсбука» – і жодних чудес,– саркастично перебила Лана.– Це ж все пояснює, хіба ні?

– …Але по факту,– вів далі хлопець, ніби не почувши,– його бажання все ж таки здійснилося. Забажав ноутбук вчора і отримав ноутбук сьогодні. Якийсь надто підозрілий збіг.– Алекс замовк й уважно подивився на Лану.

Та не знайшла чим заперечити. А якщо чесно, не дуже-то й хотіла.

– От я і подумав,– гнув своє Савицький.– Оскільки одне бажання вже виконане, чом би нам не прискорити цей процес?

Знову нахабний вишкір.

– Ішов би ти до біса! – знавісніла Лана.– Серйозно. Ти таки задовбав! Клоун!

Тим часом спогад про вчорашнє збіговисько набував у її свідомості дедалі чіткіших обрисів: темрява, яка чомусь здавалася моторошною, тремтливі вогники свічок, що кидали на стіни лячні тіні; добре вино як ритуальне зілля – і загадування бажань, заради чого все це дійство чинилося.

«По одній мрії на кожного, на все про все – хвилина».

І хай навіть цей бовдур її розігрує або, що ймовірніше, сам став жертвою розіграшу, але якщо замислитися, її бажання таки реалізувалося і поточна сесія буде складена на «відмінно». Зрозуміло, якщо обіцянки пана професора – не розводка. Ні, все має бути добре, вона впевнена.

Думки дівчини остаточно заплуталися в тенетах подій останньої доби. Протягом двадцяти з чимось годин сталося стільки всього, що складалося враження, ніби між учорашнім і сьогоднішнім днем проминув тиждень, а може, і два.

«Ні,– вирішила Лана,– з усім цим треба щось робити. І негайно. Перш за все – привести думки до ладу. А тому гайда на свіже повітря…»

Вона відкараскалась від Алекса, сказавши, що поспішає у справах і аж ніяк не потребує супроводу. Потім витурила його з кімнати і залишила на самоті в коридорі. Але навіть тоді, коли Лана поспіхом проходила повз, він все ще підпирав стіну, проводжаючи її загадковим поглядом. Коли ж вона вийшла на сходи, Алекс рушив за нею і, пересвідчившись, що вона сходить на перший поверх, почав неквапом підніматися на свій четвертий.

У житті Алекса Лана була другою дівчиною, яка ігнорувала його саме таким чином. Він добре розумів: як і в першому випадку, із цією кралею йому абсолютно нічого не світить. Однак грати свою роль він усе одно не кидав – клоун так клоун, а ну ж вона несподівано викине білий прапор капітуляції?

Перша зневіра в оспіваному багатьма поетами почутті спіткала Олексія Савицького ще в одинадцятому класі. Він по самі вуха закохався в дівчину, старшу за нього на кілька років. Її звали Ліна, вона захоплювалася поезією й навіть зовні нагадувала свою славетну тезку в молодості. Вірші молодої викладачки місцевого технікуму заворожували юнака, він міг слухати їх годинами, навіть попри те, що нічого не тямив у літературі. Ліна ж не звертала на нього жодної уваги, що й не дивно. Вона зустрічалася зі старшим за неї чоловіком – удівцем з двома дітьми. І це ятрило Олексієві душу ще більше, бо що той нікчема міг запропонувати такій красуні? Судячи з усього, той батракував десь за мінімальну зарплатню і, у кращому разі, мізерну премію за перевиконання плану. Господи, та в Алекса сам тільки смартфон коштував кілька його зарплат!

Якось юнак зустрів їх вчотирьох у центральному парку.