Олександр Завара - Гелтер Скелтер

і надала їй шанс на порятунок, хоча й підступний. Лана саме йшла гуртожитським коридором, де метушилися чергові по поверху, коли її наздогнав лаборант кафедри історії Дмитро Минулий.

– Лано! – гукнув він ще здаля.– Стій! Маю до тебе справу.

Він зупинився, чекаючи, поки дівчина до нього обернеться. Лана так і зробила. Але озватися хоча б словом у неї не було найменшого бажання, тому вона просто питально подивилася на молодика.

– Тут таке…– Лаборант запнувся.– Коротше кажучи, завідувач кафедрою історії викликає тебе з приводу сесії. А мені наказано передати, щоб ти до нього обов’язково зайшла. І що швидше, то краще.

Дмитро видихнув з полегшенням. Спека завжди кепсько позначалася на його самопочутті.

– У тебе якісь проблеми? – додав він.

– Діма…

Дівчина відвернулася і подивилася на двері своєї кімнати. На очі навернулися сльози. Досі їй здавалося, що про ситуацію з недопуском до сесії відомо вже всім, але виявилося, що це зовсім не так.

– Чого від мене хочуть на кафедрі? – якомога спокійніше спитала Лана.– Мало того, що до екзамену не допустили?

Дмитро підправив указівним пальцем дужку окулярів і перевів погляд на чергових, що тинялися коридором.

– Я не знаю, якщо чесно. Мене просто просили передати, щоб ти зайшла якомога швидше. Власне, як сказано, так і передаю.

– Добре, я зрозуміла,– зітхнула вона.

Знову кинувши погляд на двері двісті сімнадцятої, Лана покрокувала до виходу. Очкарик Дмитро ще якусь хвилю ковзав очима по її сідницях, а потім теж подався у своїх справах…

Сьогоднішній день виявився складним для багатьох, але дівчина була впевнена, що найбільша халепа все ж таки сталася саме з нею. Доля ніби й підкинула їй ще один шанс, але водночас поставила перед таким вибором, що вже вдруге за сьогодні «висмикнув килимок» із-під Ланиних ніг. Спочатку – звістка про недопуск до сесії, а потім – обережна, але невідпорна пропозиція завідувача кафедрою пана Чигиринського, або «Валєри», як його називали студенти, стати його коханкою.

Кабінет Чигиринського майже не відрізнявся від більшості інших. Утім, різниця, була, але полягала вона радше в ментальній, а не побутовій сфері. Власне приміщення для роботи – це привілей, який отримують далеко не всі співробітники університету. Звичайний керівник кафедри частіше має те саме, що й інші викладачі: окремий письмовий стіл і шафу для документів. Отже максимум, на що можна сподіватися, це право розташувати своє робоче місце, наприклад, ближче до вікна, щоб час від часу давати втомленим очам відпочинок. Однак Чигиринський був не просто першим серед рівних: він мав статус вузького спеціаліста в якійсь маловідомій галузі історії. Таких у країні було лише кілька, тому Чигиринський вважався гордістю університету. Скориставшись цим, він вибив собі окремий робочий простір й облаштував його за рахунок бюджету факультету. Стіл, шість стільців і дві шафи, до яких завкафедрою за власною ініціативою додав два невеликих крісла й диванчик. Вікно кабінету дивилося на дендропарк, а яскраві жалюзі та шпалери робили його привітним і не схожим на службове приміщення.

Зачинивши двері й усівшись на столі, Валерій Павлович без усяких передмов пояснив дівчині, що вона давно впала йому в очі. Звичайно, викладачеві вишу, професору, хоч і розлученому, не личить мати особисті стосунки зі студенткою. Саме тому їхні таємні перемовини почнуться й закінчаться тут і зараз. Без жодних варіантів. А далі додав, що, дізнавшись про Ланині кепські обставини, не міг не запропонувати їй власну протекцію, але, певна річ, в обмін на іншого штибу послуги.

– Я не хлопчисько,– вів далі пан професор.– Мені оті гульки і посиденьки не потрібні. Все, на чому я наполягаю,– це просто періодичні зустрічі. Інше залиш собі.

Ось тут Лана й мусила зробити остаточний вибір. Швидко прийняти нелегке, але оптимальне рішення. І вона його зрештою зробила, осягнувши, що в цьому житті дійсно за все треба платити.

«А що,– гірко всміхнулась вона,– любиш веселитися, прагнеш розваг? Крихітко, нема питань. Роби, що заманеться. Але відтепер будь лагідною з цим Валєрою, збуджуй його підв’ялий прутень, коли йому заманеться, та приймай його в себе у той або інший спосіб. А потім відмивайся від бруду, позбавляйся бридких спогадів про ці хвилини і знову веселися. Адже сесії та курсові відтепер тобі пофіг, і всі твердині знань також твої, бо в тебе є той потасканий дракон. Саме він тебе захищатиме, бо ти його Дейнеріс Таргарієн. Шкода тільки, що він не Джон Сноу. Але то пусте».

Лана намагалася не уявляти, як це має відбуватися. Її гріли думки про гарну заліковку. До того ж вона раптом усвідомила, що завжди припускала можливість такого повороту подій. Ба більше: насправді це було лише питанням часу.

Крім вирішення проблем із поточною сесією, Чигиринський також обіцяв їй захист і підтримку на всі майбутні. Додавши, що деканат у нього в кишені, тож на його умови пристане в будь-якому разі. А питання з іншими викладачами він вирішить окремо, бо знає слабкі місця майже кожного. Тому «відмінно» за всіма дисциплінами Лані гарантовані, пан професор за свої слова відповідає.

Такі умови надавали Лані Дементьєвій справжню карт-бланш на безтурботне життя. Тому вона не коливалася жодної хвилини. Але ось що дивно: якою жартівницею іноді буває доля: ще зранку в неї боліла голова після вчорашнього і вона не знала, куди подіти очі під суворим поглядом заступника декана. А тепер у неї все тіп-топ, і той самий заступник проводжатиме її розлюченим поглядом, але шкодуватиме, що не має такого захисника, як у неї.

«Байдуже,– подумала дівчина,– скільки разів тебе брикає життя. Головне – піднятися, обтруситися і йти далі, незважаючи ні на що».

8

ЛАНА. АЛЕКС. ГЛЯНЕЦЬ

На екрані мобільника – третя без кількох хвилин. У кімнаті панувала спека, і Лана вже жалкувала, що не затулила зранку вікно шторами. Це зберегло б нічну прохолоду принаймні на якийсь час. А тепер доводиться сидіти в задусі, бо це ж сонячний бік будівлі, і сподіватися, що вечір принесе із собою бодай якусь свіжість.

Дари досі не було. Подруга, вочевидь, затрималася в університеті або пішла прогулятися з Богданом. Останнім часом ця парочка постійно разом, і Дарин коханий хіба що не спить під їхніми дверима. Складно сказати, добре це чи погано. Єдине, що Лана розуміла: дороги назад у них вже немає. Тож вони або остаточно узаконять стосунки, або на них чекає болісний розрив з усіма відповідними наслідками.

Хай якою близькою подругою була сусідка, зараз Лана відверто раділа через