Олена Арматіна - Договір, або приборкання Темного ельфа , Олена Арматіна

- Невже я не можу залишити тебе без нагляду хоча б на годину? - він усміхається, оглядаючи руйнування.
- Я в цьому не винна, - я похитнулася, почуваючись вкрай змученою. Серце б'ється загнаним птахом, щоки горять - і я не знаю, від жару це чи від збентеження.
- Ой, пощади мої вуха.
- Це не я!
- Ну а хто ще тут міг ЦЕ зробити? - Хейан підходить до мене. - Гадаєш, у нас завелася ще одна людинка, що має здатність маніпулювати і контролювати все живе? - він продовжує говорити і підходить майже впритул до мене. - А мені все життя говорили, що я чекаю на одну-єдину жінку. Буде прикро, якщо я провів свої роки в ув'язненні й самоті даремно.
В ув'язненні й самотності? Ці слова мене вразили. А як же Ріанна? І її відверті натяки? Але я знаю, що якщо я спробую запитати про неї, у кращому разі він тільки закотить очі.
Я роблю глибокий вдих і говорю якомога спокійніше:
- У всьому цьому винен Меріо.
Здивування, що спалахнуло було в його очах, швидко змінюється гнівом. А ще за мить усі моції ховаються за його звичайною холодною маскою байдужості.
- Саме принц Меріо витягнув мене з ліжка - причому, в буквальному сенсі. Чи ти думаєш, що я забрела сюди з власної волі?
Кров скипає при одному тільки спогаді про Меріо і його поведінку. Я тикаю пальцем в обличчя Короля, практично торкаючись його носа. Хейан відкриває рота, збираючись щось сказати, але я продовжую, випереджаючи його:
- І знаєш що? Я можу змиритися з тим, що вони сміються наді мною. Я навіть можу змиритися з їхньою маленькою витівкою. Але коли твій брат дозволив своїй жінці насміхатися наді мною, а потім спробував утримати мене тут проти моєї волі, я й не витримала.
Я ледь стримуюся, щоб не кинути йому в обличчя, що я втомилася бути під контролем таких чоловіків, як він, Марк, Меріо.
Очі короля темніють, а може, це всього лише гра моєї уяви.
- ВОНИ? Ти сказала - вони? О какой женщине ты говоришь? Що ВІН зробив?
- Замкнув мене тут, використовуючи свою магію.
Хейан дивиться на вікна. Частину скла розбито, і кімнатою гуляє вельми бадьорий вітерець. Він хмуриться ще сильніше.
- Я поговорю з братом. А поки що я розміщу Рінні у твоїй кімнаті... принаймні доти, доки ти не набриднеш Меріо. Вона буде більш рішуча, ніж Поппі або Оук.
- Поппі намагалася відмовити його, - кажу я, не бажаючи, щоб у доброї жінки були неприємності через те, в чому вона вже точно не винна.
- Я знаю. Я прийшов, щойно Поппі мене покликала. І... - він раптом легенько клацнув пальцем мене по носі. - Я вірю тобі. Хочеш вір, хочеш ні, але я знаю свого брата.
- Тоді тобі слід краще його контролювати. Може, когось і забавляють його витівки, але вже точно не мене.
 Він насупився ще сильніше.
- Я повинен контролювати багато речей у своєму замку, і, схоже, твою магію насамперед. - Хейан обводить мене поглядом, немов я скульптура, яку потрібно ретельно перевірити на наявність вад. Судячи з того, що я вже дізналася про нього, він знайде їх чимало. - Магія не така вже й складна. Я сподівався, що ти хоч трохи керуєш нею.
- Справді? А я от узагалі не мріяла про те, що коли-небудь володітиму магією. Яка, до того ж, прагне вбити мене.
Я знову зустрічаю його погляд.
- Повір мені, ніхто не бажає твоєї смерті. Принаймні - у цьому палаці. Трон був просто занадто голодний, а твоя магія ще слабка, і саме це мало не вбило тебе. До речі, ці ліани зробили б те саме, живлячись твоєю силою, - його погляд падає на мою розірвану спідницю і ноги, які все ще кровоточать. - Катріель, ти - вогник життя у світі, який опинився на межі смерті. Зараз мій світ набагато ближчий до Вуалі та Потойбічного світу, ніж до світу людей. І це робить тебе бажаною мішенню для всього, що живе завдяки магії життя.
- Я нічого не зрозуміла з вашого пояснення, Король, - пробурмотіла я.
- Зазвичай навчання нетямущих не входить в обов'язки Короля.
- Зазвичай? Ви знаходите ЦЕ звичайним? - я підкидаю руки і жестом обводжу кімнату навколо нас. Цей рух виводить мене з рівноваги, і я похитнулася, зробила крок назад. Коліна підгинаються, і я в паніці намагаюся збагнути, як мені гепнутися на землю, зберігши при цьому хоч якісь залишки гідності.
За мить Хейян опиняється поруч зі мною. Один судомний вдих - і Король підхоплює мене на руки. Легко і невимушено, ніби я зовсім і не доросла дівчина, а невагома пір'їнка.
Він сильніший, ніж здається на перший погляд.
Я дивлюся на нього знизу вгору. Він теж переводить погляд на мене. Ніхто з нас не говорить ні слова, я - так навіть і не дихаю. Відчуваю, як полум'я запалює щоки, і я не можу повністю списати це на лихоманку... не тоді, коли під моїми руками тремтять сильні м'язи. Цікаво, чи відчуває він те саме поколювання, яке відчуваю я, торкаючись його? Ми обидва завмираємо: я в полоні його рук, а він, здається, в полоні мого погляду.
- Хейане, - тихо кажу я. - Мені потрібна допомога. Неважливо, твої це обов'язки чи ні... будь ласка, навчи мене...
Його очі темніють ще більше. Невже йому так неприємна сама думка про те, щоб допомогти мені?
- У мене є інші справи, які не можна ігнорувати.
Я ніяково намагаюся вислизнути з його рук. Але він тільки притискає мене до себе ще сильніше. Поколювання долає мене, голова трохи паморочиться. Я намагаюся зосередитися.
- Я розумію...
Він дивиться на мене скептично.
- Так, - наполягаю я, - розумію. У мене були обов'язки вдома, у моєму світі. Звісно, їх не порівняти з твоєю, королівською відповідальністю, але...
Він мені не вірить. Я це чудово бачу. Так я не зможу переконати його. Добре, спробуємо інший підхід.
- Якщо ми говоримо про обов'язок... Хіба одним із твоїх завдань як короля не є допомога королеві в її становленні?
Він важко зітхає і переводить погляд на розбите вікно. Його сильні м'язи пульсують під моїми долонями. Я все ще не можу розібратися зі своїми бажаннями - чи то я хочу припинити наш контакт.  Чи то хочу ще трохи насолодитися його близькістю. Мене ніколи раніше так не тримали. Ті кілька разів, коли я опинялася в обіймах Марка, вони більше нагадували мені клітку. Тоді я не надавала цьому значення. Хейян же тримає мене напрочуд міцно, надійно - наче я будь-якої миті можу вивернутися з його обіймів. А мені здається, що поки він так мене обіймає, мені нема чого боятися.
- Будь ласка, - я піднімаю на нього погляд, благаючи його.
- Добре, - він каже це так м'яко, що я навіть подумала - а чи не почулося мені це.
- Правда? - недовірливо перепитую я. Я не очікувала, що так легко доб'юся свого.
- Правда, - відкашлюється він. - Боюся, якщо я відмовлю тобі в такій малості, то залишуся без замку. А поки що давай вкладемо тебе назад у ліжко. У такому стані ти точно нічому не навчишся.
Я відчуваю його потеплілий голос так само чітко, як і чую. Звук розноситься по його грудях і віддається в моєму боці. Тепло ж поширюється по венах, накопичуючись у нижній частині живота.
Візьми себе в руки, Катаріно. Він, можливо, найпривабливіший мужчина з усіх, на кого я коли-небудь дивилася. Він також може бути моїм чоловіком... але він не радий цьому шлюбу так само, як і я.
Усе, що йому потрібно, - це лише моє існування в його світі. Що швидше я з цим змирюся, то краще.
Хейан несе мене назад у мої кімнати. А я раптом думаю - як добре, що ельфи не можуть подорожувати крізь простір, як про це стверджували наші легенди. Інакше наша «подорож» зайняла б набагато менше часу.
У моїй спальні на нас уже чекає Поппі. Поки Хейан особисто опускає мене на край ліжка, вона в подробицях розповідає про те, що трапилося. А я вважала, що вони з Оуком слухняно пішли після того, як тільки Меріо видворив їх.
- Твій брат із кожним днем стає дедалі нестерпнішим, - похмуро каже Поппі. - Я боюся за ті землі, де він правитиме.
- Він стане більш дисциплінованим, коли на нього ляже справжня відповідальність, - холодно відповідає на закиди Король. Він опускає мене на ліжко, його руки затримуються на мені на секунду довше, ніж це необхідно. Ніжні дотики були лише грою моєї уяви - він явно радий звільнитися від тягаря, яким є я. Я переконуюся в цьому, коли він звертається до Поппі. - Вилікуй її. Ніхто не сміє входити або виходити з цієї кімнати, окрім тебе і Оука, включаючи її, - Хейан виразно буравить мене поглядом.
- Чи повинна я накласти чари на двері? - притихлим голосом запитує жінка.
- Я сам це зроблю, - відповідає, а потім звертається до мене:- За два дні ми приступимо до роботи. Ти маєш навчитися контролювати свою магію, якщо хочеш вижити тут, і якщо я маю бути твоїм учителем, то так тому і бути. Сподіваюся, ти досить сильна, щоб витримати мою опіку.
Він прямує до дверей, а я видихаю, трохи відкидаюся назад, спираючись на лікті. Поппі не зволікає і вже обробляє порізи на моїх ногах.
- Що буде, якщо я не зможу контролювати свою магію?- кидаю йому в спину.
 Я трохи боюся відповіді, але я повинна знати про те, що на мене чекає.
Хейан зупиняється, обертається в півоберта, дивиться то на мене, то на рукав своєї куртки, куди впало кілька крапель моєї крові. Він хмуриться. Я ледь можу дивитися, як він журиться з приводу плям на насичено-синьому атласі більше, ніж з приводу моїх ран. І раптом... Плями оживають, тріпочуть крильцями і... злітають у повітря крихітними метеликами.
- Ти зможеш, - нарешті впевнено каже він.
Я мовчки спостерігаю за тим, як король іде, і думаю: невже це єдине, на що він здатен? А якщо навіть і так ... то все одно я не збираюся опускати руки.