Інга Квітка - Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка

— Це правда, — погодився гном Золоті руки. — На жаль Володарка прийшла до нашого лісу саме через безсмертя, яким володіє Єдиноріг. Всіх істот, які жили тут — вона зачаклувала, взяла собі їхні сили та ув’язнила в кайдани, які, неможливо розірвати. Ми вже все перепробували. А ми, гноми — це всі знають, — зауважив Золоті руки, — вміємо робити особливі речі з будь-яких матеріалів, неважливо, що перед нами: камінь чи залізо. Речі, створені нами, здатні на великі справи! Навіть мечі, які я викував особисто не можуть перемогти ланцюги Володарки! За весь час нам не вдалося дістати ні шматочка того ланцюга, щоб дослідити з якого металу він зроблений. 

— Та який там метал? — здивувався Дотепний. — Це все чари! Найтемніші, скажу я вам! 

— Кепські справи, — підсумував я почуте, коли нахилився до Іванки. — Передай мені, будь ласка, той листочок капусти. — я вказав на одну з таць. 

— Слухай уважно, можливо настане та мить, саме щось з того, що ми дізналися від Єдинорога та зараз почуємо від гномів, врятує всіх нас. До цього ми взагалі діяли навпомацки, абсолютно не знаючи, з ким та якими чарами нам довелося та доведеться ще зіштовхнутися. 

— І чого Володарку принесло сюди саме напередодні Різдва? — пробурчав я. — В найбільше свято року?

— Кролику, тихіше жуй, подякуй за цей дуже смачний обід. У гномів не надто багато їжі, вони діляться з нами тим, чим їх пригощає Єдиноріг та інші — тобто останнім. Чи ти думав, ця капуста тут виросла? Тоді згадай, наскільки витнулася ялинка у підземеллі за три роки, — прошепотіла Іванка. — Крім цього уважніше слухай, — порадила Іванка. 

— Добре, — я в черговий раз поступився Іванці. Врешті решт вона дівчинка і якщо бути геть чесним — зазвичай каже правильні речі, до яких варто дослухатися. Гноми помітили мою цікавість до капусти й за мить на столі додалася ще одна таця з апетитним зеленим листям та я розумів, що якщо з’їм забагато, то замість того, щоб продовжити шлях, залишуся в підземеллі. Крім того, Іванка мала рацію в тому, що їжа, якою нас пригощають, виросла не під землею і гноми дійсно діляться з нами останнім. Тихенько дожував листок капусти, який тримав у лапці, я ввічливо подякував гномам, — дуже смачно, — підкреслив я, — але все ж хотілося дізнатися, поки ми не пішли, — чому Володарці не вдалося заволодіти рогом безсмертя? 

— О! — зітхнув перелякано Золоті руки. — Темна чаклунка була за крок, щоб заволодіти безсмертям. На той час, як вона прийшла до нашого лісу, Володарка мала сили проти яких ніхто б з нас не вистояв. Тому Місяць попросив Єдинорога відмовитися від своєї сили — безсмертя, тобто добровільно віддати ріг — при чому повністю, не залишити собі ані крихти власної могутності. Тож Єдиноріг віддав ріг, в якому захована його сила. Я мав створити скриню з такої міцної сталі, якої до цього ще не бачив світ. Так і сталося. Місяць приніс мені цей матеріал — казав, нібито з іншого планети. Він сподівався, що зла чаклунка за допомогою жодних чарів, якими володіє чи володітиме, не зможе розбити скриню на друзки. Крім того, щоб Володарка точно не могла відкрити скриню — потрібен ключ. Той, який також не можна підробити за допомогою чаклунських вмінь. Де взяти такий ключ? Металу ледь вистачило на скриню. Тож Місяць звернувся до Різдвяної зорі.  

— Так, — хитнув головою Дотепний, — вона стала ключем. Тим паче, що ніхто б з нас в той момент не вигадав найкращої схованки для так званого ключа. Адже зоря з'являється на небі раз на рік і скільки Володарка не шукала її так і не змогла знайти. Вона облетіла все небо. Під кожну хмару зазирнула, але так і не знайшла. 

— А як на Різдво до цього вам вдавалося її врятувати від Володарки? — поцікавився я. 

— Спочатку вона не знала, де захована скриня і як виглядає ключ. Це допомогло нам «прожити» спокійно хоч трохи. Потім, коли їй вдалося за допомогою дерев, які почали підкорятися їй та отримали силу Крука, дізнатися про скриню… — задумався гном Золоті руки, — бо одне з дерев бачило, як Місяць спускається до нас. Вона дізналася про метал та побачивши Єдинорога, який залишився без рога, здогадалася, що ми заховали його силу. Далі вона шукала, де захована скриня і тільки нещодавно дізналася про найпотаємнішу схованку, адже ми сховали скриню під дном озера й от тепер, скоріш за все, як не зараз, вона поспішає до озера, а далі буде чекати на зорю. Але і про тебе, кролику, Володарка не забуває. Згідно з пророцтвом трьох сестер саме ти завадиш їй заволодіти тим, що заховано під дном озера. Точно ми не можемо сказати, чи вона буде намагатися викрасти зорю з неба, а потім поспішить до озера, чи навпаки та в будь-якому разі цей передріздвяний вечір стане вирішальним. 

— Чув, Пухнастику, — прошепотіла Іванка. — Ми достатньо відпочили, набралися сил, час поспішати, попереду ще встигнути не лише дійти до гори, а і піднятися на неї. 

— Так. — погодився Працьовитий. Його погляд видавав хвилювання, який він намагався приховати. — Гору охороняє сам Дракон… 

— І чому я не здивований? — фиркнув я і почав вставати з-за столу. 

— Котра зараз година? Я забула годинник вдома, як йшла шукати Пухнастика, тож, — пояснила дівчинка. 

— До того, як почне темніти залишилось три години. Варто поспішати…, — Золоті руки не договорив до кінця. Він почав хапати ротом повітря і тицяти пальцем уперед. 

Я подивився, куди він показував і ми побачили величезну ялинку. У цей момент луснув горщик, в якому вона росла цілих три роки, якщо, звісно, так можна сказати. Не впало ж дерево лише з однієї причини — верхівка ялинки вперлася в самісіньку стелю. 

— Отакої, — зауважив я, — пішли звідси, бо зараз почнеться. 

Проте встигнути дійти до виходу ми не змогли. Нас оточили гноми з усіх боків і почали обіймати та один поперед одного підстрибувати від радості й дякувати нам. Іванка зашарілася та опустила очі. Я теж відчував себе ніяково. Через голод та розповіді гномів про Володарку ми й забули про пелюстки Диво-квітки, які Іванка поклала у горщик до ялинки.