Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Ця простота разюче відрізнялася від розкоші Ліванорської бібліотеки, яка сама по собі була твором архітектурного мистецтва, але вона була настільки рідною... Уповільнивши крок, Анна майже з ностальгією роззирнулася й пройшла майже до середини зали, де несподівано виявлялося, що в одному місці прохід перетинала несподівана прогалина у рівних рядах стелажів. Прихована від спостерігача з боку входу, вона вела вправо та вліво до студентських читальних залів.

Цей знайомий строгий, майже аскетичний краєвид викликав у Анни єхидну усмішку. Нехай в іншій частині головної вежі Моріона менталісти й спробували змінити все на свій лад, бібліотека залишилася недоторканою.

– Ще б пак, спробували б ви торкнутися. Тут така магія, що вас би в корж розмазало всіх, розмаги бісові, – пробурмотіла вона і все ж таки прискорила крок до темного малюнка дверей у дальній стіні бібліотеки.

Судячи з легенд, некроманти, які будували вежу, були дуже розважливими хлопцями. Навіщо платити бібліотекареві, якщо можна замурувати його у стіну та користуватися його енергією вічність? Про те, чи був бібліотекар ще живим у процесі будівництва чи ні – джерела замовчували, а некроманти лише загадково посміхалися, ледве стримуючи регіт.

За часів розквіту некромантії підтримувати за собою флер небезпеки та таємничості було навіть зручності. Навіщо посвячувати обивателів в основи простенького ритуалу, який запечатав учням прохід у викладацьку секцію? Нехай краще вважають, що і це, і каталог літератури, що на вході надає місцеперебування потрібної книги – справа рук замордованого бібліотекаря.

«Знав би хто, як на нас це покажеться.» – Невесело посміхнувшись, Барс ступила прямо в малюнок.

Простір здригнувся, на мить темрява обплутала жінку і розступилася у залі з променями – стелажами. Тут, на відміну від першого залу, було куди затишніше. Декілька рядів столів із світлого дерева з попарно розташованими кріслами. Явних джерел світла був, як і вікон, але у залі було досить ясно. Світильників під стелею тут було більше.

Ідеальне місце для усамітнення. На жаль, насолодитися ним не вдалося. Ідеальне місце вже було зайняте.

За першим столом сидів чоловік. Спершу Барс розрізнила лише чорне волосся, зібране в недбалу подобу хвоста. Видима половина незнайомця відрізнялася шириною плечей і спочатку Анна вирішила, що це хтось із бойовиків, але потім чоловік підняв голову і випростався, дозволяючи розглянути золоту нашивку на світлій безрукавці.

Менталіст.

Зітхнувши, вона лише коротко кивнула і пройшла до дальнього столу. Вона прийшла за ділом, а не новими знайомствами. Особливо за новими знайомствами із чоловіками з демонічно-яскравими бірюзовими очима. Останнім часом у неї сталося загострення ворожості до представників цього хвостато-рогатого народу, тож не варто було ризикувати.

– Доброго вечора, Анно.

Шкода, здається, демон не зрозумів широти душі Барс, яка самовіддано спробувала порятувати його шкуру. Опустившись за стіл, жінка відкинулася на спинку крісла, щоб примружити очі та поглянути на менталіста. Той обернувся до неї та посміхнувся так ласкаво і приязно, що захотілося б відкритися, посміхнутися у відповідь… Нормальній людині, а не гидкому некроманту, котра тільки некрасиво вигнуло губи в зневажливій усмішці.

– Доброго вечора не починається зі спроби влізти в голову співрозмовника. А якщо ви знаєте моє ім'я – значить повинні знати, що й терпінням я не відрізняюся, майстре…

Хай би там що було, а імена варто запам'ятовувати. Мало як може повернути життя.

Менталіст у відповідь тільки посміхнувся трохи ширше і раптом тихо розсміявся, похитавши головою. Здається, він навіть трохи зніяковів.

Демон. Зніяковів.

Видовище було настільки цікавим, що Барс навіть обурюватись передумала. Коли ще їй вдасться побачити таку рідкісну істоту.

– Майстер Шаїнар і вибачте. Це вже звичка.

– Буває, – глибокодумно кивнула Анна і підсунулася до столу, щоб торкнутися кришталевої панелі на краю.

Здавалося, не сталося зовсім нічого, але десь у глибині бібліотеки пролунав шелест. Некроманти ніколи не любили магії зі спецефектами й там, де можна було обійтися без них – вони обмежувалися базовим напрацюванням. Панель, котра зчитувала, не мерехтіла, від неї не простягалося ніяких блискучих ниток ілюзій, як у студентській частині. Вона просто приймала запит та видавала книги. Власне, вже хвилиною пізніше на краю столу Бар виріс стос підручників різного ступеня пошарпаності.

Сім книг зі списку Горика. В основному історія, одна книжка з расознавства та одна зі стихійної магії.

– Ну, приступимо ...

Зітхнувши, жінка взяла першу книгу. З чого починати – вона не уявляла, тож вирішила переглянути скільки вдасться, а решту забрати із собою. Що могло тут зацікавити старого некроманта – вона не уявляла, але сподівалася, що допоможе його любов до позначок.

Скільки б не обурювалися, Горик залишався невиправним. Навіть якщо в нього не було зауважень до поданої роботи в отриманому варіанті цілком нормальною справою було зустріти якогось чортика на полях або приписку, де можна уточнити той чи інший момент.

Першою книгою виявився важкий тон з історії магії. Щось з останнього видання, що ще пахло друкарнею, з тонкими аркушами та бісерним шрифтом. Вже на половині Барс почала відчайдушно позіхати. Що б тут не шукав Горик – варто було віддати належне його терпінню. Читати це все було абсолютно неможливо.

Захоплена монотонним пошуком казна-чого, Барс не помітила, коли демон встиг наблизитися до її столу. Звернути на нього увагу вдалося лише тоді, коли чоловік подав голос.

– Я багато чув про вас…

Повільно вигнувши брову, примудряючись вкласти в цей вираз і питання, і краплю іронії, Анна знову відкинулася на спинку стільця. Демон виявився досить високим як для людини, а отже середнього зросту серед своєї раси. Привабливий, як чоловік і непоганий, як менталіст. Це Барс відчула за невиразним відчуттям тепла, що огорнуло її, змушуючи розслабитися. Напевно, варто було б стрепенутися, і вдруге, але вже значно більш зрозуміло пояснити, що з нею такі жарти не проходять, але Анна не стала. Книга ввела її в стан туги та Барс вирішила, що було б непогано розважитися.