Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Опам'ятавшись, Барс пересмикнула плечима і прописала собі уявний потиличник. Потрібно було починати пити заспокійливий відвар, її нервозність не грає їй на руку!

Тільки-но розвернувшись до дверей аудиторії, вона знову похмуро подумала про демона. Де він тільки знайшов такий кадр і чого ще чекати?

Розповідь про зустріч із перевіряльницею мала шалений успіх у деканаті. І якщо Кой тільки по-східному тонко посміхалася, то Дажена імпульсивно пообіцяла за ще одну таку витівку позбавити премії. Барс, як і слід було очікувати, загрозою не перейнялася, але урочисто кивнула.

А ось Горимир виявив дивовижну байдужість до поведінки колеги. Весь час розповіді він якось задумливо пощипував себе за підборіддя, дивлячись у напівпорожню чашку із залишками чаю.

– Я десь уже чув її ім'я… – нарешті подав він голос і роздратовано скуйовдив волосся.

Ця думка, очевидно, не давала чоловікові спокою.

– Може, вона в якійсь академії викладала? – байдуже знизавши плечима, припустила Дажена.

Особисто її на цей час більше хвилювало, як пережити перевірку комісії, а не хто там до неї входив. Пережити та не посивіти. Сьогодні пощастило з дивною ельфійкою, а могло й не пощастити… Уперта Барс пішла б на переворот усього світу, на суд, відновила б добре ім'я некромантів із розмахом, але якою ціною? Невдоволено підібгавши губи, Архаїр потерла перенісся. Ні, такого масштабного розвороту вона не хотіла, краще методично йти за вивіреним планом.

Втім, решта педагогічного складу в особі Барс лише стрепенувся. Горимир дуже погано запам'ятовував імена, саме тому студенти, якщо не примудрялися відзначитися, у нього розраховувалися виключно на «той огузок» і ця «доходяга».

– Може ти десь із нею стикався за часів буйної найманської молодості? – Поцікавилася вона, і потяглася до сушки.

Обличчя чоловіка миттєво набуло задумливого виразу. Ця ниточка йому сподобалася, але щось з нею все ж таки було не так, адже добратися до її краю все не вдавалося. Не вдавалося рівно доти, поки не пролунало тихе пирхання Кой.

– І це викладачі академії магії! – Вигукнула вона, відверто осудливо глянувши на всіх так, що ніяково відчула себе навіть непробивна Барс. – Анно, адже ти сама помітила, характерні орчі звички. Нічого на думку не спадає?

– Хм…

Судячи з задумливого виразу обличчя некромантки – на думку спадало багато. Каву треба було купити, до бібліотеки все ж таки зайти, чоботи на ремонт відправити. А ось по справі – нічого.

Мученицьки піднявши тонкі брови, Кой з надією поглянула на Дажену, але та тільки винувато опустила погляд. Їй на думку взагалі нічого не спадало.

На Горимира Кой навіть не дивилася, тільки скинула руки, долонями вгору у молитовному жесті.

– Небеса, це мої колеги… Та це ж один з унікальних випадків, занесений до всіх підручників! Ельфійка, вихована і міжетнічній сім'ї спадкоємиці старовинного роду гномів і вождя орків! І ім'я її не Лутінель, а Лу-Тін. А «ель» це вже всім ельфам додають.

– Справді, вона ж один із найкращих фахівців гільдії найманців! – радісно ляснувши себе по нозі, вигукнув Горимир.

Загадка, яка так довго гризла його нарешті вирішилася і, чоловік нарешті повеселішав та рішуче присунув до себе сушки. Разом із розгадкою у нього закінчився напад небаченої щедрості на рештки торішнього врожаю.

А ось Дажена тільки спохмурніла. І зовсім не від того, що її збентежила виявлена прогалина у своїй освіті.

– Чому до нас від ельфів надіслали її? Не когось відповідного, високородного, а найманця, який і до ельфів відношення має лише відносне?

Це питання серйозно стурбувало жінку. Що якщо цій вухастій замовили когось і вона так просто підбирається до жертви? Нервово переплітаючи пальці рук, Дажена спохмурніла. Якщо її думка вірна, то факультету загрожує ще одна проблема. У них надто хитке становище, щоб такий скандал не став останньою крапкою у їх багаторічній історії.

Не витримавши, жінка провела долонею по короткому темному волоссю й скуйовдила жорсткі неслухняні пасма. Думки ставали дедалі більш похмурими. Дажена вміла керувати, вміла підтримувати порядок, але зараз цього вміння було дуже мало. Підтримувати та встановлювати новий порядок не одне й те саме.

На відміну від неї, Анна остаточно заспокоїлася і, з лише з тугою поглянула на залишки сушок, котрі у неї так безсовісно відібрали. Зрозумівши, що тут їй ловити вже нічого, некромантка все ж піднялася з місця. Треба було побувати у бібліотеці. Серед нечисленних записів Горика вона знайшла список книжок. Варто було подивитися, яка тема настільки зацікавила майстра, що він попри звичку вирішив записати назви, а не зберігати все у пам’яті.

– Вона одночасно представляє три раси, Дажена. І вона високо цінує слово, як це буває серед гномів. Вона прийшла не шкодити, а перевіряти. Інакше – приїхав би якийсь плющ. Повір, тобі такий «нормальний» ельф не сподобався б тобі ще більше.

Насамкінець ляснувши начальницю по плечу, Барс відійшла від столу. Потім подумала, повернулася і, підібравши момент, ухопила з блюдця жменю сушок, зникаючи до того, як Горимир встиг зробити їй додаткове джерело вентиляції в організмі.

Сховавшись за дверима, вона вже не помітила, як підвела голову Дажена, стривожена несподіваною думкою. Якщо Лу-Тін все ж таки прибула із замовленням, це позначиться на них і тоді врятувати факультет зможе лише втручання Барс. Діяльне втручання, котре переверне все з ніг на голову, але у найгіршому випадку вибору в них не залишиться.

Але цього не станеться, якщо ельфійці замовили саму Барс.

Перша бібліотечна зала зустрічала тишею і не дуже яскравим світлом. Все було майже таким, яким його Барс пам'ятала з часів її навчання і це мимоволі підняло настрій Барс. Ті ж темні стелажі, що розходилися в сторони від головного проходу. Палітурки книг не терпіли яскравого світла, тому в бібліотеці не було вікон. Величезний зал з високими стелями, де плавали медузи магічних світильників, був обставлений виключно просто. Сірий камінь підлоги, сірий камінь стіни, темні стелажі. Жодних надмірностей, ніщо не мало відволікати від пошуку потрібної літератури.