Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Усміхнувшись, жінка змахнула з обличчя пасмо кучерявого русявого волосся.

– Погані бойові маги можуть піти у вишибали. Максимум, що на них там чекає – ліхтар під оком. Погані некроманти далеко не підуть. До першого ж цвинтаря чи іншого гнізда немертвих, де ним оперативно підзакусять. А менталістом будь-який дурень може стати, нехай простить мене майстер Гостас.

Те, що говорила Барс, було… Дивно і незвично. Всі якось уже звикли, що некроманти – це мертвечина, щось брудне, темне та просте. У цьому світі вже давно ніхто не хвалився дипломом некроманта, адже він твердо асоціювався з позначкою про те, що ти валявся у бруді. Це не привід для того, щоб зацікавитися тобою, це привід забратися від тебе якомога далі, а то й зовсім побити для порядку.

І ось раптом їм кажуть, що некромантія – це наука. Тонка і серйозна, яка у своїй сукупності стоїть навіть вище за прославлену менталістику. Це було щось нове і спантеличувало навіть вінценосних роздовбаїв. Хай там що, всі знали легенди про двох химер, які після факультету некромантії в Моріоні змогли відстояти право таких як вони жити на міжсвітовому рівні. Одна з них стояла перед ними й це змушувало задуматися.

Якщо це така нікчемна професія, як кажуть зараз, тоді чому про цих двох досі говорять із таким захопленням? Закінчивши навчання у Моріоні вони стали прославленими некромантами у майбутньому. Далі у вищій академії Ліванору вони продовжили вчитися на некромантів і прославилися саме як некроманти.

Всі ці думки так чітко відбивалися на обличчях студентів, що Барс відчула, як на душі стає тепліше. Ні, курс не був поганим. Ще не збитим та розрізненим, але не поганим. Навіть двоє з-за останнього столу, за всієї паршивості, на хвилинку посерйознішали. І якщо Бастіан майже відразу хитнув головою, Аттар задумливо потер перенісся.

«Так, дятли, буде пуття.» – Мимохідь подумала Анна і підвела голову.

Все ж таки особистий приклад – найкращий спосіб зацікавити й надихнути.

Введення виявилося вдалим, можна було продовжувати лекцію. Сьогодні якраз закінчувалася вступна її частина і можна було переходити вже безпосередньо до практики, але рота знову відкрити їй не дали.

Двері аудиторії відчинилися зовсім несподівано і рвучко. Відкрилися і гучно вдарилась у стіну, вибиваючи вже навіть не тинькування, а уламок каменю. Але це ні краплі не схвилювало ту, хто завітав на заняття. Трохи примружившись, ельфійка повільно роззирнулася. Як і всі представники її народу – струнка, з ідеальними рисами обличчя і довгим чорним волоссям, вона була беззаперечно прекрасна. Іншим разом Барс може навіть по-жіночому позаздрила б ідеальній красі вухатої, але в цей у неї тільки нервово смикнулося око.

– Я хочу бути на занятті.

Голос у красуні виявився несподівано глибоким і не по-ельфійськи сильним. У ньому не було тих чарівних сріблястих переливів, які зазвичай так майстерно приховували найбільш ниці маніпуляції. Це був тон того, хто звик прямо і чітко викладати, що їй потрібно.

Напевно, якоюсь мірою це могло збентежити, але Барс зустріла вухату відверто незадоволеним поглядом. Вона теж звикла викладати все прямо і чітко, через вдачу, ще й вкрай імпульсивно і не терпіла, коли керувати намагаються нею там, де вона була повноправною господаркою.

Тому Анна різко відштовхнулася від кафедри й швидким кроком перетнула аудиторію, щоб чіпко схопити ельфійку за лікоть і буквально виштовхати за двері.

– Сидіть тихо! – коротко кинула вона студентам і, прикривши двері, розвернулася до вухастої.

– Ти що собі дозволяєш!

– Це ви що собі дозволяєте? – визвірилася Барс, котра миттю розлютилася. – У мене заняття. Ви не мали права переривати його. Вирішили бути присутнім – повідомте про це за день, а краще за тиждень. Ще раз таке повториться – викину у вікно і помотаю по всім судам. Із законом про освіту та регламент поведінки комісії я знайома і ви почитайте, з начальством разом почитайте. Я не відрізняюся терпінням і якщо ще раз дозволите собі подібне нахабство вам буде і землі, і неба мало, так що тримайте свої носи якомога далі від моїх дверей.

Від злості на таку нахабність химера відчула моторошне бажання негайно перейти від слів до дії. Бажання було настільки сильним, що довелося навіть стиснути руки, стримуючи порив. Барс анітрохи не сумнівалася в тому, що послав вухату сюди проклятий демон і ця думка доводила до сказу. Значить, ось так вирішив почати? Навіть не сам з'явився, а підло, через другі руки, почав дошкуляти їй?

Спочатку розгубившись була, ельфійка здивовано округлила очі, дивлячись на викладачку так, ніби в тієї раптом виросли роги. Зважаючи на все, красуня ніколи не стикалася з таким.

Цей безневинний вираз чарівного обличчя ще більше запевнив Анну в тому, що її підіслали. На мить жінка навіть відчула щось схоже на похмуре задоволення. Напевно, її не попередили, що зустріч може бути такою. Перевівши подих, Анна підняла підборіддя, готова до всього. До обурення, звинувачень, брудної істерики. Вони в коридорі були одні, вухата вже показала, що стервозність їй не чужа, значить і відповісти вона повинна була за шаблоном лялечки.

Принаймні так думала Барс, але шаблони лялечок виявилися несподівано багатогранними.

Здивовано розплющені очі ельфійки лупнули ще раз, перш ніж гордовита самовпевненість схлинула з неї, як шар дешевої фарби.

Вона не зробила зовсім нічого, не зривала маски, не змінювала пози, але Анна мимоволі напружилася, миттю забувши про роздратування, коли ельфійка раптом серйозно кивнула й по-орчому стукнула себе кулачком у груди.

– Твоя територія. Зрозуміла. Кордон запам'ятала.

Коротко і церемонно кивнувши, Лутінель різко розвернулася й попрямувала коридором геть. Попрямувала, ступаючи широким швидким кроком, котрий не мав нічого спільного з граціозним кроком вухатих, до якого звикла Барс.

Останні залишки роздратування зійшли нанівець, залишивши в голові гулку порожнечу. Будь поруч її дорогий брат, він напевно не пропустив би можливості повчально помітити, що справа все в тому, що за сотні років свого життя Барс не спромоглася не тільки долучитися до науки лепідоптерології, а й дізнатися, що вона вивчає. І ось тепер, замість того, щоб відразу визначити, що це зовсім не лялечка строкатого монарха, вона отримала чутливий укус за самовпевнений ніс від нічниці.