АнєчкаLB - Більше, ніж альстромерії. Менше, ніж скріпки, АнєчкаLB

 – Можна я подивлюся рецепт?

Еліза вийняла із сумки списаний лікарем листочок.

 – Не хвилюйтеся. Ідіть додому і скажіть, що окуляри доставлять вам найближчим часом.

 – Але як? Адже мені нічим за них розрахуватися.

 – Думайте про хороше, Елізо.

І, дійсно, упродовж години Пейперкліп принесла потрібні окуляри Гербертові Мунсу просто додому. Нехай це буде подарунок. Бо ж це так сумно – не бачити наш барвистий світ...

А ще хочеться зайти до клініки доктора де Фріза. Він нещодавно знайшов великого пса. Бідолаха був страшенно виснажений. Навіть ходити самостійно не міг. Доктор приніс його в клініку і доглядає. Ставить крапельниці, годує і піклується, намагаючись врятувати чотирилапого незнайомця. Потрібно зайти до них дізнатися, як почувається потерпілий. І запитати, чи потрібна їм якась допомога. Дуже хочеться, щоб великий добряк швидше пішов на поправку. Непримітна особа так переживала за нещасну тварину, що змилила цілий брусок мила, намагаючись угамувати свою тривогу і заспокоїтися...

І наступного дня її чекало ще одне потрясіння. Супроводжуюча за розкладом зайшла за Юргеном, щоб вести його до школи. Але двері відчинила його мама:

 – Юрген сьогодні не піде на заняття. У нього піднялася температура.

 – Юрген захворів? – кінцівки вразливої особи миттєво похолоділи.

 – Його оглядав доктор Тіммерманс. Сказав, що скоро одужає. Нічого загрозливого. Застуда.

 – Як же незагрозливо? Адже він захворів! Що я можу зробити для нього? Вам потрібна якась допомога?

 – Нічого не потрібно, – усміхнулася мама. – Дякую.

 – Можна я посиджу тут? – запитала Пейперкліп, вказуючи на ґанок будинку.

 – Навіщо?

 – Я хочу знати про самопочуття Юргена. Давайте, щойно йому стане краще, ви мені про це одразу скажете.

 – Не потрібно сидіти на запилених дошках. Якщо хочете, можете зайти до будинку. Я приготую нам чай. Будете?

 – Ні-ні, дякую. Я не хочу заважати. Вам же потрібно доглядати за хлопчиком. Не смію вас обмежувати або завдавати клопоту. Я просто побуду тут.

 – Може, вам буде зручніше зайти пізніше? – мама була збентежена пропозицією супроводжуючої.

 – Я так хвилююся, що не зможу піти. З вашого дозволу, я побуду тут.

 – Як скажете.

І Пейперкліп сіла на ґанку. І вона хвилювалася. І вона переживала. І розминала свої тремтячі руки, масажуючи кожен палець. І вона перераховувала проїжджаючі повз машини, велосипеди і пішоходів. І спостерігала за рухом сонця за тінню будинка. Допоки мама Юргена вийшла і повідомила, що жарознижувальні ліки нормалізували температуру. Що почувається він уже краще. Трохи покашлює, але самопочуття цілком нормальне. Тільки тоді стурбована дівчина змогла повернутися додому.

А на сходинках біля вхідних дверей їхнього будинку сиділа дівчинка. Вона живе у маленькій квартирі на третьому поверсі. І раз вона тут, отже її батьки знову посварилися.

 – Здрастуй, Нуріко. Щось трапилося? – занепокоїлася Пейперкліп.

 – Тато голосно кричить на маму, – похмуро поділилася дівчинка. – Вона лаяла його за те, що він знову «випив свою зарплату».

 – Хочеш, підемо до мене?

 – Дуже хочу! Будемо знову шити дощовики для божих корівок або допишемо нашу розповідь про допитливого єнота?

 – Або придумаємо ще якесь цікаве заняття. Будеш їсти?

 – А в тебе є ще ті смачні карамельні вафлі?

 – Обов’язково знайду. Дівчинка усміхнулася і пішла за Пейперкліп.

Чергова середа прийшла за розкладом. Засмучена особа намагалася зовсім не думати про наближення ночі, самотність, страхи, ну і про все те, що її лякає. Вона весь день старанно усміхалася і раділа навколишнім дрібницям, але із заходом сонця її позитивний настрій кудись подівся.

Пейперкліп тихо сиділа за столом і гріла холодні пальчики й долоньки, обійнявши ними чашку із гарячим молоком. Ну як же воно приємно пахне! Неодмінно, вам потрібно понюхати! Поставте кухоль на плиту, нагрійте до появи першої пінки, сядьте зручніше, заплющте очі, піднесіть кухоль до носа і дихайте. Хіба це не приємно?

Аромат улюбленого напою – здорово, звісно. Але потрібно ще якесь заспокійливе. Із коробки з усякою яскравою всячиною були вивуджені мильні бульбашки. Дівчина залізла на стіл і видула велику кулю. Потім ще одну. Теж велику. Великими вони виходять, якщо дути повільно. А якщо надувати стрімким потоком повітря – вислизає багатобагато дрібних кружечків. Обов’язково буде красиво й радісно, коли вони розлетяться всюди. Проте, видуваючи поодинокі великі кулі, дихання має більш заспокійливий вплив. Глибокий вдих і повільний видих – чудовий засіб від занепокоєння.

Кімнатою плавно літали бульбашки, поки від такої дихальної гімнастики у дівчини запаморочилося в голові. Тоді прийшла черга молока. Насолоджуючись теплим білосніжним напоєм, Пейперкліп смакувала кожен ковток і роздивлялася клумбу на подвір’ї через вікно. Який же чудовий вигляд мають там ці дивовижні, схожі на метеликів, квіти! Вона щодня ходила до нового квіткового магазину, купувала саджанці і втискувала їх у ґрунт повсюдно: у запустілі клумби, біля доріг і під дерева. Цікаво, перехожим подобається така прикраса вулиць? До речі, а що хорошого вона зробила комусь за минулий день? Сходила за покупками на прохання літньої сусідки через вулицю. Пригостила обідом Лукаса ван Дейка – збіднілого чоловіка, котрий часто сидить у парку. Прибрала сміття навколо будинку, яке розкидало вітром. Прогулялася з дитиною Корнелії Баркамп, повозивши дівчинку у візочку, поки мамі було потрібно відлучитися у справах. Сьогодні щось мало добрих справ. Але, може, хоч комусь була корисна її допомога?