Олександра Малінкова - За крок від тебе , Олександра Малінкова

ГЛАВА 17

     Марія.

     Ось так! Треба ще вміти так використовувати людей в своїх інтересах. 

     Крокую геть з цієї зустрічі, міцно затиснувши в долоні пакетик з порошком. 

    Більше того, взагалі не відомо коли буде той слушний момент, вечірка чи ще якийсь захід, де ми з Максом знову зустрінемося. 

     Едуард не врахував того, що Мельник може мене і не підпустити до себе близько. 

    Так один день змінявся іншим аж майже до наступних вихідних. Ввечері в п’ятницю прийшло сповіщення від Едіка в якому він зазначив де відбудеться чергова вечірка на якій, можливо, може бути присутній і Макс теж.

    Одягаю чорну коротеньку сукню на тонких бретелях, з драпіюванням в районі грудей. Щоб Макс більше часу дивився точно не в мої очі, бо тоді є шанс що я у всьому зізнаюся і цим вже точно додам собі нових проблем до тих, що вже маю. 

    Довершення образу - високі підбори та підведені яскраво-червоною помадою губи.

 

     Макс.

- Ти сьогодн нудний, як моя бабуся! - намагається розбурхати мене Дмитро. 

- Угу. - буркаю і роззираюся на всі боки.

     “Навіщо я це роблю”, - запитаєте Ви в мене.

    Ну хоча б для того, щоб упевнитися, що тої навіженої Марії немає на цій вечірці. Може хоч тоді зможу розслабитися. 

- Сьогодні знову щезнеш з вечірки, як минулого разу? - цікавиться друг.

     Дійсно, вийшло не дуже ввічливо, але після розмови, знову ж таки, з тією самою особою, бажання повертатися до Дмитра та дівчат стрімко приближалося до поділки “нуль”. 

- Все буде залежити від деяких обставин. - відповідаю неохоче.

    Зручно вмощуюся на диван за столиком, розстібаю гудзики на своїй чорній шовковій сорочці, закочую рукави.

      А ось, до речі, і “головна обставина” не забарилася. Аж в жар кинуло від Марії. 

      Чорна коротенька суконька, яка вигідно підкреслює її округлі та принадні форми вгорі, й довгі ноги нижче.

      “У пошуці нової жертви? Чи пригод на свою п’яту точку?”

     Елегантно крокує, підхоплює келих шампанського в офіціянта який проходив повз. В того бідаки ледве піднос не впав, так він на неї озирався. Рота хай ліпше прикриє, а то слина он вже капає.

      “Талант не проп’єш?”, - шепочу.

- Що? - Дмитро спочатку витріщається на мене, бо нічогісінько не зрозумів з того що я промовив випадково вслух, а потім починає стежити за Машою.

- Нічого така! - додає товариш. - Стоп! Десь я її вже бачив. Це бува не та… 

- Вона! - різко осмикнув Дмитра.

      В цей час Марія теж мене побачила. Не лише помітила, а й підняла келих, вітаючись.

- Може покличимо її за наш столик? - ніяк не всидить на своєму місці Дмитро.

- Нізащо! - навіть не роздумуючи, одразу відповідаю йому.

- Навіть, якщо ця дівчина знову вскочить в якусь халепу? - хитрувато мружить очі друг.

- То буде її проблема. - сухо відповідаю, та кого я взагалі намагаюся надурити, я вже подумки тричі її роздягнув, як мінімум.

- Як знаєш! - відмахується Дмитро і, схоже, перемикає свою увагу на знайому дівчину. - Відійду на декілька хвилин.

     “Напевно, зрозумів, що зі мною сьогодні каші не звариш!”, - з сумом констатую цього разу вже про себе.

     Роблю ковток зі свого келиха, який стоїть на столику поряд зі мною.

     Знаєте, якщо відверто, випробування ще те, спостерігати, як присутні чоловіки розглядають Марію з маківки до самісіньких п’ят.

     “А я сам? Так і буду спостерігати чи знову зроблю черговий крок?”

     Тут підключився мій власний здоровий глузд, нагадавши мені, як вона відшила мене минулого разу.

     “Замало тобі приниження? Хочеш ще?”

    Може б і вистачило для підлітка невдахи, але я трішки з іншого тіста, тож “бачу ціль, не бачу перепон”. Особливо коли від одного її погляду кидає в жар, а в штанях стає тісно. Недосяжне завжди смачніше, чи не так?

     “А ти Марійко, що? Ніяк не визначишся до вподоби я тобі чи ні? Інакше чому не відводиш від мене свого погляду? Можливо це лише жіноча гра в неприступність? Не взнаю, якщо не спробую.”

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍