Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Страшно, — сказала чесно, — ви не залишите мене тут?
На мене так ошелешено подивилися.
— Дідусевий планшет помер.
Показала дві половинки планшета. У нього влучили і потім тільки мені в живіт.
— Як тебе звуть кнопка?
— Лія.
— І скільки тобі? Десять?
— Більше.
— Так? Невже дванадцять?
Я слабо посміхнулася.
— Двадцять.
— Та ти вже доросла!
— Так! — сказала досить.
І зрозуміла, що сили просто тануть. Перелякано подивилася на чоловіка, що сидів зі мною, він намагався кудись додзвонитися і не лаятися при цьому. Коли додзвонився, вилаявся, сказав адресу, про поранення і мій вік. Швидка прибула дуже швидко.
— У свідомості, це добре.
— Лія! — крик дідуся.
Його не пустили в машину. Тільки назвали номер лікарні і швидко опитали про мої дані.
— Твої батьки мене вб'ють! — сказав, коли швидка поїхала.
— Сер, пакуємо?
— Були сумніви?
— Закопуємо.
— Жартівник.
До лікарні дідусь прибув, коли операція ще тривала, і майже одразу йому зателефонував його син.
— Тату, а чого це я з новин дізнаюся про твою операцію і що в тебе в машині була дитина! Що з моєю донькою?
Батько починав спокійно, але наприкінці вже майже кричав.
— Журналюги прокляті.
Буркнув дідусь сердито. Мій батько вже спокійно запитав:
— Тату, що з Лією?
— Операція ще триває. Стоп, здається цей лікар оперував, зараз дізнаємося. Сер, ви оперували Лію Рінвер?
— Ви ким їй будете?
— Дідусь.
— Жити буде, за тиждень утече звідси. Якщо можете, нехай рідні здадуть кров, вона її багато втратила.
— Скільки потрібно?
— Скільки знайдете.
— Повірте, знайду багато, кого потрібно допинаю.
— Якщо нескладно, то десять дорослих чоловіків. Лікарні завжди потрібен запас.
— Зроблю.
— Завтра можете провідати і принесіть їй пару піжам і запасну білизну. Можна улюблену іграшку.
Наступного дня дідусь зайшов мене провідати. Виглядав він блідим.
— Кров здавав для лікарні і тебе. Сподіваюся, ти на мене не ображаєшся?
— Ні, за що мені ображатися? Ти ж із колегами мене там не кинув.
— Як тобі це тільки в голову спало.
— Дідусю, ти ж знаєш, що мене удочерили.
— Це нічого не змінює.
— І що я з іншого світу.
— Теж нічого не змінює.
— Не перебивай! — сказала тихо, але емоційно. — Там під час розлому я їхала в машині з друзями. Не дивуйся так! Там інша тривалість життя в менший бік. Там мене щось пробило наскрізь, а перед машиною впало дерево. Мої, так би мовити, друзі, кинули мене і втекли. Це наклало свій відбиток. Тому я вирішила, хочеш жити, доведеться самій якось вибиратися.
— Знаю. Батько тебе тоді й виніс. У нього був наказ не переходити в той світ. Але він був у жаху, побачивши тебе таку маленьку й поранену.
Дідусь приніс мені планшет і зарядку.
— Довго грати не можна. Тобі потрібно відпочивати.
— Угу, — сказала сонно.
Мене поцілували в лоб. Дідусь дочекався поки засну і вийшов.
— Як онука? — запитав його начальник.
— А як вона може бути після операції і вона багато крові втратила. Пощастило, що вижила!
— Теос, ти мене знаєш давно, я б не ризикував ні ким даремно! Але, вона поки що єдина зачіпка і шанс. Сам знаєш, як і майбутнє, можна змінити. Нам головне — його не злякати і зловити.
— Розумію. Але якби в тебе був маленький онук або дитина, тебе б це жахнуло.
— Мене це приводить у жах маючи і дорослих дітей. Я пам'ятаю їх маленькими і беззахисними, а вона хоробра.
— Цього не відняти. Досі згадую розповідь Януша, як вона на їхній практиці перевіряльника виявила раніше за всю групу і ледь тліючою палицею перевертню в морду не засадила. Мужик був, м'яко кажучи, в шоці. Мене тільки насторожує, що вона досі про перевертнів не питала.
— Думаю, вона вже все прочитала сама. Дивився її історію пошуку. Це наступне, що вона читала після створення світу і магії. Розумна дитина.
У лікарні не було снів і видінь. Але варто було повернутися додому, першої ж ночі видіння повторилося. І я зрозуміла, що бачила вже його. Зараз воно було не таким яскравим. Уже змогла спочатку привести себе до ладу й одягнутися. На першому поверсі був дідусь зі своїм начальником. Вони щось розглядали на столі. Думала фотографії, майже вгадала. Були голографічні зображення, спроектовані на стіл.
На мене дідусевий начальник подивився так уважно, що я запнулася. Він усміхнувся і сказав дідусеві:
— Нам явно хочуть щось сказати.
Дідусь обернувся і подивився на мене. Потім підхопив на руки і посадив до себе на коліна.
— Розповідай, що задумала.
— Нічого, просто сон поганий був. І ще згадала, що він мені вже снився.
Обидва чоловіки насторожилися.
— Який цього разу предмет він викладав.
— Математика.
— Чому саме вона? — насупившись, запитав колега дідуся.
— Тому що точні науки мені й раніше давалися з великим скрипом.
— Ясно, — сказав дідусь.
— Теосе, ти мені нічого не хочеш розповісти?
— Зазвичай таке запитання ставить хтось із ревнивого подружжя.
— Ліє, ти не проти?
— Розповідай, ви все одно мене комашкою дрібною сприймаєте.
Начальник сторопів, а я зіскочила з колін і пішла гріти сніданок.
— Їсти будете?
— Так, — якось машинально сказали чоловіки.
Дідусь розповів і показав якісь матеріали і мало не отримав у вухо від начальника.
— Битися не обов'язково, — сказала їм тихо. — Брати торт купили?
— Так. На честь твоєї виписки і їм було мало одного шматочка.
— Крихітко, ти нам допоможеш?
— Звучить вульгарно.
Начальник поперхнувся повітрям. Повернулася до нього обличчям і показала язика. Він розсміявся.
— М-да, ти суща дитина, як би себе не сприймала.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.