Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова

Глава 5.

На роботі в дідуся спокійно сприйняли про мій дар, що прокидається. Сказали, що цей спалах дару дуже вчасно і запропонували використати мене як приманку. Дідусь був категорично проти. Але його начальство наполягало, і якщо він до початку навчального року не зловить по іншому злочинця, то використовуватимуть мене як наживку.

— Їй нічого не загрожує. Ми будемо поруч і зловимо, щойно він сунеться до неї. Ти тільки подивися скільки в нас справ на нього. І це тільки від тих, хто захотів заявити! А про скількох його гріхів ми не знаємо.

Дідусь згадував цей епізод дня, спостерігаючи за мною ввечері. Я читала на планшеті легенди про створення світу, версію для дітей з картинками. Походила вона більше на те, що я колись бачила в передачах у своєму світі. Нібито людей створили інопланетяни. Але тут їх називали боги. І боги привнесли і наділили людей магією.

Хм, ні, більше ця легенда схожа на античних богів мого світу. Бог війни, богиня родючості, бог води, бог лісів і полів, і ще замість Зевса був тут Єдиний батько всіх богів, і до нього йшли душі на переродження, і він же нібито завідував усіма світами. Почитавши легенду, подивилася на час, дев'ята вечора. Дідусь підхопив мене на руки і закинув на плече.

— Маленьким дівчаткам час купатися і спати.

— Тільки я сама буду купатися. Не потрібно мене купати!

— Як скажеш. Можеш навіть ванну набрати і поплескатися.

Купалася я вже менше, ніж минулого разу. Вистачило одного попередження від братів, щоб закінчувати водні процедури. Кімната в мене зовсім не схожа на дитячу, і я не хотіла її змінювати. Вона мені подобалася навіть такою безликістю і білим кольором. Тільки штори попросила собі такі, щоб уранці сонце не сліпило. Тепер у мене кімната була біла з фіолетовими акцентами. Брати самі замінили штори і повісили кілька постерів із фіолетовими квітами.

Уранці дідусь поїхав на роботу, а я подумала, що якось досі не спромоглася дізнатися, ким дідусь працює і тато з мамою. Зранку пристала до братів із цим питанням. Вони задумливо на мене подивилися і натякнули, що за відповідь хочуть мій торт.

— Пф, сама тоді дізнаюся! І я вам готувала!

— Резонно, — сказав Дерек. — Тато, як і дідусь, бойові маги, працюють слідчими, і ми йдемо їхніми слідами. Мама, лікар, але в неї бувають відрядження. Це в неї було домовлено ще до твоєї появи.

Просто кивнула. Хлопці вдень поїхали гуляти зі своїми дівчатами. Домовившись зі мною, повернутися не пізно і погуляють зі мною окремо.

— Не сперечайся зі мною Теос! Ми це вже обговорили! — заявив зло дідусеві його начальник. Вони спілкувалися на вулиці перед дільницею. — Впіймаєш його до осені, буде тобі і премія, і нагорода, і недоторканність онуки.

— Дідусь!

Чоловіки сіпнулися, почувши цей крик. А я зрозуміла, що самокат якось сильно несе з гірки.

— Згадай чортеня, добре, що шолом купив! Ловлю!

Він спіймав мене, а я вчасно відкинула самокат.

— Сонце моє ненаглядне, ти як тут опинилася?

— Ну ти ж мені написав де працюєш, десять хвилин тому! Я в мережі знайшла адресу, виявилося недалеко від будинку.

— Де брати?

— У них побачення. А до нас у будинок хтось заліз, а я втекла. Вирішила не перевіряти хто і чого треба.

— Молодець, — сказав чоловік поруч із дідусем і підняв мій самокат.

А дідусь поставив мене на ноги.

— Ти нічого не бачила?

— Ні. Почула, що скло розбили в других дверях, а потім чула клацання замка і вирішила краще тебе знайти.

— Поїдеш сьогодні зі мною і посидиш у машині. Мені потрібно поганих хлопців зловити. А до нас додому патрульні з'їздять. Увечері надеру твоїм братам вуха. Просив тебе одну не залишати!

— Ну, вони обіцяли не допізна і погуляти зі мною ввечері.

— Наступного разу, якщо їм закортить погуляти, беруть тебе з собою. І ти катаєш недалеко від них. Зрозуміла?

— Так!

— Теос, я тобі все сказав, ти мене почув.

Подивилася на дідусевого начальника, потім на дідуся. До нього в машину сіло ще троє хлопців на заднє сидіння. А мене знову посадили на переднє і пристебнули.

— Може мені назад сісти?

— Ні, — одразу одночасно сказали із заднього сидіння.

Дідусь сів за кермо. І я тільки зараз звернула увагу, що на ньому такий самий костюм захисний, як на тих військових, яких я бачила на кордоні світу. Дідусь приїхав за однією відомою йому адресою. Там вони вчотирьох швидко вискочили з машини. Він наостанок кинув мені планшет і сказав.

— Тільки три гри дозволяю.

Посміхнулася доволі, але ігри я не збиралася ставити, відкрила сайт із гарними краєвидами та планувала мандрівки, які можна буде зробити в майбутньому. Ще трохи встигла повивчати шкільну програму. Тут вона була у відкритому доступі. Питання у мене викликала математика, вона мені й раніше давалася важко, та інші точні науки. У програмі ще було три мови для вивчення і парочку для охочих. Був приємний бонус, те, що я розуміла всі п'ять додаткових мов. Читати могла спокійно, а ось письмо доведеться освоїти, рука не звикла ще ці літери виписувати, а там теж, вельми хитромудрі значки.

Відволіклася на шум. Дідусь приїхав до якогось покинутого цеху. Прямо класика бойовика. Бандити ховаються в якій небудь покинутій будівлі, чи то цех, завод, чи склад. Там був шум і загалом звуки боротьби, плюс вогняні та інші гучні спецефекти. А потім із будівлі вискочив мужик і почав стріляти в нашу машину. Тіло пронизало болем, пискнути не змогла від болю. Слідом за ним вибіг дідусевий колега і, мабуть, убив його, тому що бандит упав на землю, а до машини підбіг один із військових і тихо вилаявся.

— Не кидайте мене! — сказала тихо і злякано — Не кидайте мене, будь ласка!

— Тихо, малятко, все буде добре.

Він дістав аптечку, став зупиняти кровотечу і перев'язувати мене.

— Тільки не спи. Можеш мені щось розповісти, говори зі мною маленька.

— Дідусь цілий?

— Цілий, зараз упакує поганих хлопців і вийде. Як ти?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍