Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало

Епілог

Капітан Шенхі Бахлаш, злісно вилаявшись, поправив манжети сюртука — м'ятого та місцями поїденого міллю, але, на жаль, єдиного на кораблі.

Якось так склалося, що і він, і його команда віддавали перевагу курткам та жилетам із нашитими металевими пластинами. А тут на тобі, високопоставлені панове розмовляти побажали. І послати б цих високопоставлених розмовляти з морськими зміями на дні, але в них виявилися маги. Настільки сильні, що захопили острів, перш ніж противники зуміли поставити захист. Тепер обидва мага капітана Бахлаша валялися непритомними, та й у інших острівних магів справи були не кращі, а панове, замість того, щоб виконати обов'язок і вирізати піратів під корінь, забажали розмовляти.

Бахлашу з кимось там розмовляти зовсім не хотілося. Він би вважав за краще розпочати хорошу бійку, нехай у нього б і шансу не було після цього вижити, не кажучи вже про перемогу, але більшість думала інакше. Та ще й ця більшість чомусь різко згадала, що у капітана Бахлаша є освіта, як у будь-якого молодшого сина землевласника, хай і нетитулованого. У нього ж є вміння розмовляти, домовлятися та ухилятися. І відмовитись нещасний капітан не міг. Тому причепурився і вирушив дізнаватися чого там панам та їхнім магам треба.

Панове капітана та його супровід, нещасних моряків, що витягли невдалий жереб, чекали в «Чотирьох рибах» — закладі міцному, великому, здатному витримати буйство команди, що впилася в мотлох. Біля дверей стояв здоровенний варвар, демонстративно закинувши на плече абордажну сокиру, якою, напевно, при необхідності можна зрубати навіть щоглу. Причому з одного удару.

Побачивши делегацію, варвар вистукав на дверях щось швидке та ритмічне. З «Чотирьох рибин» визирнув гостроносий блондин, насупився, побачивши зарослого чорною бородою капітана-перемовника в сюртуку, а потім просвітлів обличчям і клацнув пальцями.

— Заходьте, — сказав, махнувши рукою. — Швидко. Прохід закриється за п'ятнадцять ударів серця.

Морячки слухняно стали заходити, кидаючи на білобрисого мага зацікавлені погляди. Як належить охоронцям, оглядали приміщення, переступали з ноги на ногу і не розуміли, що робити далі. Виконувати ролі охоронців їм раніше не доводилося. І вони мали дуже невиразне уявлення про цю професію. Та й народ, що зібрався в шинку, якось не сприяв демонстрації хоробрості чи сили.

Капітан Бахлаш зайшов передостаннім. Задоволено посміхнувся, коли супровід перед ним розступився, а потім одразу засумував, побачивши, що панове себе сюртуками турбувати не стали. Напнули звичайні моряцькі куртки і сидять. І спробуй здогадайся, хто з них маг, хто охоронець, а хто командир.

— Сідайте, — сказав білобрисий маг і махнув рукою у бік дальньої від входу стіни, біля якої стояли два зсунуті разом столи.

Капітан знизав плечима і пішов сідати, велично ігноруючи власний супровід, який явно розгубився і не знав, що робити тепер.

Відбирати зброю у них чомусь не стали, але хапатися за неї в приміщенні битком набитим чужими бійцями та магами став би тільки повний ідіот. А руки, мабуть, свербіли у більшості. Через що було ще незатишніше і хотілося якнайшвидше вискочити на вулицю.

— Сідайте, — повторив за білобрисим магом темноволосий чоловік і вказав на кілька не зайнятих стільців. А потім ще й усміхнувся. Багатообіцяюче.

Капітан Бахлаш озирнувся на свій супровід і, вказавши пальцем на найрозумніших на вигляд, велів:

— Ти, ти та ти, сюди.

Нещасні розумники переглянулись, але пішли.

Білобрисий маг сів праворуч темноволосого чоловіка. Чоловік, що сидів ліворуч від нього, зняв з голови глибокий каптур і несподівано виявився жінкою. Причому дуже гарною, настільки, що капітан спіткнувся на рівному місці і від падіння його врятувала спинка стільця.

— Юміл Велівера, — представився темноволосий чоловік і задумливо додав. — І боюся, ви без дозволу живете на моїй землі та ще й розбійничаєте.

Капітан Бахлаш лише плечима знизав. Якщо цей господар земель не вбив відразу, то для чогось йому моряки, які самовільно оселилися тут, потрібні. Отже, можна щось виторгувати у відповідь.

А потім почалися переговори і капітан через красуню, що сидить навпроти, довго не міг зрозуміти, до чого всі ці слова.

А коли нарешті зрозумів, що їм пропонують займатися тим самим, чим і займалися, але тепер з дозволу господаря островів со-Ялата, та ще й нападати саме на тих, на кого вкажуть, мало не розреготався в голос. Схоже, у цього господаря зовсім погано з кораблями, коли він вирішив піти на угоду з піратами. І флот, який прийшов з ним, або позичений у когось, або взагалі пропливав повз, і з ним домовилися про допомогу у боротьбі з піратами.

— Ха, — сказав капітан і підморгнув красуні. — Та будь що, якщо в обмін на вашу коханку.

— Коханку? — Велівера підняв брову і з цікавістю озирнувся, ніби очікував побачити когось раніше непоміченого.

— Ліїн — дружина, — тихенько сказав білобрисий маг і м'яко посміхнувся, як той лис із казки, що взявся охороняти курник, зжер вже половину курей і приміряється до другої.

— А ще вона маг, — багатозначно сказала красуня, і капітан відчув, що злітає разом із стільцем. — І наступного, хто спробує мене образити, я розмажу про стелю. Або зав'яжу вузлом на щоглі. Дивлячись, де зловлю.

— Вона дуже сильний маг, сильніший за мене, — безтурботно сказав білобрисий.

Капітан вчепився в сидіння стільця руками і квапливо вибачився. Схоже, він поспішив з оцінкою сили господаря острова. Може, йому ті кораблі не потрібні. Може, він має стільки сильних магів, що відразу розраховував захопити собі флот після прибуття. І ці переговори так, формальність. І варто тільки не погодитись на його умови як…

— Нам нічого не варто перетворити весь ваш флот на тріски, — сказав Велівера, немов думки підслухав. — У вас дуже жалюгідні маги. Навіть жалюгідніші, ніж у тих контрабандистів, яких ми нещодавно потопили. Але нам би не завадив чорний флот.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍