Луцій Анней Сенека - Моральні листи до Луцілія

для відчуттів, з чого б вони могли виникати й зростати, так і блаженне життя свої засади й начала виводить із чогось очевидного, відчутного. Ви ж і самі твердите, що блаженне життя бере свій початок в очевидному». — /7/ Блаженним називаємо все те, що у злагоді з природою; а що у злагоді з природою, те виявляє себе явно, одразу, як усе досконале. Одначе те, що у злагоді з природою, що притаманне комусь від самого народження, я називаю не благом, а лиш початком блага. Ну, а ти даруєш дитячому вікові найвище благо — насолоду, щоб тільки-но народжене дитя починало з того, до чого приходить людина у зрілому віці. Верхівку втикаєш там, де має бути коріння. /8/ Якби хтось брався твердити, що прихований у материнській утробі плід — щось іще цілком невиразне і щодо статі, і щодо вигляду — вже втішається якимсь благом, то його помилка була б явною. А хіба велика різниця між немовлям, яке щойно приходить на світ, і отим, прихованим, що обтяжує лоно матері? І одне, й інше, коли йдеться про розуміння блага і зла, — рівні між собою: немовля не більше здатне сприйняти благо, ніж, скажімо, дерево чи якась німа тварина. А чому блага не може бути ні в дереві, ані в німій тварині? Бо й розуму нема. Ось тому й у немовляті немає блага, бо й розум у ньому ще відсутній; прийде до розуму — прийде й до блага[463].

/9/ Є створіння нерозумні, є такі, яких ще не назвеш розумними, а є розумні, хоч їхній розум ще не досконалий. Ні в одному з них ще немає блага: його приносить із собою розум. Але яка різниця між розрядами, що їх щойно я назвав? У нерозумному створінні ніколи не буде блага; у тому, яке ще не є розумним, наразі блага не може бути; врешті, у тому, чий розум недосконалий, благо, хоч уже може бути, але воно ще не осягнене. /10/ От я й кажу, Луцілію: не в кожному тілі і не в кожному віці знайдеш благо; воно на такій віддалі від немовлячого віку, як щось останнє від першого, як досконале — від початкового. Отже, блага немає і в ніжному дитячому тілі, що починає набирати сили. Чому не мало б там бути? А чому його немає в насінні? /11/ Бо коли кажеш, що знаємо якесь благо в деревах і в посівах, то воно, звісно, не в паростках, що тільки-но прорізаються з землі. Є і в пшениці якесь благо, та не в її стебельцях, які щойно наливаються соком, не у м’якому колосі, що звільнюється з-під листочка, — воно з’являється лишень тоді, коли опалене сонцем зерно сягнуло належної стиглості. Як усе в природі пишається своїм благом лише тоді, коли остаточно визріє, так і притаманного людині блага даремно в ній шукати тоді, коли її розум ще не став досконалим. /12/ А чим, власне, є те благо? Скажу так: це — вільна, піднесена душа, яка підпорядковує собі все, сама ж нічому не підпорядкована. Те благо настільки далеке від немовлячого віку, що й дитинству годі його сподіватися, ледве чи варто — й у молодості. Навіть старості, скажу, пощастило, коли після тривалих, напружених зусиль вона дійде до нього. Якщо благо є саме таким, то його, значить, можна збагнути силою розуму.

/13/ «Але ж ти сам стверджував, що якесь благо є і в дереві, й у траві, то чому б його не мало бути й у немовляті?» — Справжнього блага немає ні в деревах, ані в німих створіннях: те їхнє благо лише, так би мовити, з чиєїсь ласки названо благом. — «А що ж воно таке?» — Те, що відповідає природі кожного з них. Благо аж ніяк не може випасти на долю німого створіння: воно властиве істотам щасливішої, кращої природи. Де немає місця для розуму, там і блага немає. /14/ Природу ділимо на чотири види: природа дерева, тварини, людини, божества. Дві останні наділені розумом, отже, — однакові; відрізняються лише тим, що людина смертна, божество — безсмертне. З тих двох благ одне (зрозуміло, божества) вдосконалила сама природа; друге, благо людини, вдосконалює власним старанням сама людина. Всі інші істоти є досконалими в межах своєї природи, але це не справжня досконалість, бо розум у них відсутній. По-справжньому досконалим є те, що досконале відповідно до всієї природи взагалі, а така природа — розумна. Все інше буває досконалим тільки у своєму роді. /15/ І тут не може бути блаженного життя, не може бути й того, завдяки чому життя стає блаженним; а воно стає таким завдяки благу. У німих створінь немає блаженного життя, немає й того, завдяки чому життя стає блаженним. Отже, у німих створінь немає блага.

/16/ Німі створіння відчуттям осягають теперішнє; про минуле згадують тоді, коли натрапляють на щось таке, що їм нагадує про нього: кінь, приміром, згадує про дорогу, коли його припровадити до її початку, а от у стійлі йому не спаде на пам’ять дорога, хоч би й щодня її втоптував. Третій час — майбутнє — німих створінь взагалі не стосується. /17/ То як можна вважати довершеною природу тих, для кого недоступна довершеність у часі? Адже час складається з трьох частин: минулого, теперішнього, прийдешнього. Тваринам дано сприймати лишень щось найкоротше, перебіжне — теперішній час. Про минуле вони згадують рідко, до того ж тільки тоді, коли його викличе якась теперішня нагода. /18/ Отже, благо, що притаманне досконалій природі, не може перебувати у природі недосконалій; бо якщо така природа справді його має, то, значить, мають і посіви. Є, щоправда, й у німих створінь, не перечитиму, сильні, бурхливі поривання до всього, що видається згідним із природою, але ті поривання безладні, наче каламутні. Благо ж не буває ні безладним, ані каламутним. — /19/ «То як це? Хіба німі створіння рухаються недоладно й незграбно?» — Я стверджував би, що вони рухаються недоладно й незграбно, коли б природа дозволяла їм розуміти, що таке порядок; вони ж рухаються згідно зі своєю природою. Недоладним є те, що іноді може бути й доладним; стурбованим — що може бути безтурботним. Порок буває лише там, де може бути й чеснота. Німим створінням такі рухи властиві з самої природи. /20/ Але, щоб довго тебе не гаяти, скажу: навіть у німих створінь буває якесь благо, буває якась