Станіслав Вінценз - На високій полонині. Книга 2. Нові часи (Чвари), Станіслав Вінценз

Шеф пройшовся по всіх сумним поглядом, неприязно вдарив по показовій набожності Зариґи, що аж той зіщулився. Та смуток промовця передався слухачам, так, як довірливий, але безнадійний вирок лікаря над важко хворим. І так, ніби вони зблизилися через того хрестика на долі темних постачальників. Долі такій сумній, на противагу до тієї єдиної цінності, якої вони саме позбулися, — дерева, як золото, і такої ж праці. Вони слухали, причаровані так рідко дарованих, а зараз так щедро вигорнутих на поверхню повчань скупого на слова творця Трасту, навіть одне слово якого так багато важило не в одному банку. Сиділи похилені, немов готові зірватися на сам тільки кивок. Очі шефа затуманилися ще більше, він промовляв ще тихіше, наче тільки для тих, яким важливо було почути і зрозуміти.

— Спогади — може наука? якщо хтось вчиться на досвіді інших. Я не мав взагалі ніякої освіти. Я у всьому — самоук і аматор. Я підмітав вулиці у St. Andrews. Відразу: а work for many. I have been sweping for many[82]. Підмітаючи вулиці і порт, я підбирав шматки деревини і тріски зі сміття, підрізав, вирівнював, укладав у в’язки. Потім ходив із цим від дому до дому, постачав тріски на розпал, найдешевше, з конкурентною перевагою. Нарешті одного разу з великою купою в’язок, несучи на плечах справжній вантаж, я пішов до конкурентів, на склад деревини для опалення, продав їм дешево, керівник заплатив мені відразу, і це був мій перший капітал. І він негайно ж прийняв мене на нічного сторожа, а також для виготовлення трісок із відходів. Я спав у кімнатці з вечора до опівночі, замість подушки під головою були мої в’язки трісок. «I used my burden for my pillow[83]». Від опівночі я не спав, рубаючи, ріжучи і зв’язуючи тріски аж до ранку. Коли прийшли робітники і керівник, я розвозив тріски на тачці по домах, а коли повертався на склад, то читав книжки, якщо міг і коли було світло. Якби я мав дітей, то заштовхнув би їх у подібну сувору, але плодовиту вбогість. Метою світу є добробут, багатство для багатьох, багатство для всіх, але не гримаси багатих і зіпсованих спадкоємців, як то Іспанія, Франція, як ось цей єдиний славетний релікт — Австрія, як уся та католицька гнилизна разом з орденами, монашками, безплідними фондами і маєтками мертвої руки. Я повимітав з мого мозку все сміття, коли я прогризся крізь Бентама, зійшло сонце над моїми сірими днями. А коли я прочитав Спенсера, світло пронизало мене з ніг до голови, як потоп. Еволюція, добробут, щастя для всіх — це сьогодні на устах у багатьох. Але основою має стати замітання, філософія моїх трісок. Патріархальна суворість. Задля цього, де тільки можна, треба асимілювати таких, як той синьоокий хлопець. Це буде справжня користь із темних Карпат. Досить!

Шеф розгледівся, тіні неспокою пролетіли по обличчях директорів. Мандль хотів щось сказати, але шеф розітнув рукою повітря, в результаті ніхто не одізвався, а він раптово випростався. Зухвало і задиристо оголосив остаточне рішення.

— Бо тут наша британська місія Трасту закінчується, our mission for many. Я не бачу, щоб у нас було достатньо сили для опанування, а радше для розпорошення такої густої темноти. Не бачу, як ми могли б прищепити прогрес і посіяти трохи світла. Одноразовий значний прибуток — це ніщо, це навпаки — навіть мінус. Бо ми власне цей капітал втопили, немов кинули насіння на камінь, для того, щоб диявол його розірвав. Залишмо ці та інші регіони німцям, тобто пруссакам. На них покладена велика надія континенту. Біблія, примусова реформа і освіта, організація науки, систематичне винахідництво, світло! Вони поглинуть Австрію, може й Італію, впораються з католицизмом. А щодо Росії? Га, хто ж знає, чи туди колись дійде прогрес і звідки? Але німці оцивілізують і освітять континент. Може не таких, як ті, яких ми сьогодні бачили, але їхніх дітей. Впораються, бо володіють твердою і молодою жорсткістю — якою вже від давна є шкільний примус, — такою, якої ми соромимося. Це правда, їхній шлях — не наш шлях, але ми не будемо їм переходити дороги, не будемо їх від нас відштовхувати, не будемо будити їхньої підозріливості. Не треба марнувати їхньої місії, а таким чином і своєї. Вони це зрозуміють і врешті-решт звернуться до нас самі. Всі наклепи виповзають проти них з тієї спорохнявілої Франції, а також з Риму. Та хто з нас слухав би ці плюгавства — would fall short of integrity and of shame[84]. І псалом нас також до цього закликає: «Зупинити нападки!». Ось доказ: нещодавно я був на австрійському Шльонську, тільки-но я проїхав через той край, то відразу відчув рятівний вплив пруссаків, їхніх інвестицій, персоналу і міцної руки, починаючи вже від приватної залізничної лінії Одерберґ — Кашау. Вони вже точно не терпітимуть якісь там народики, ані історичного одягу, ані будь-якого театру в житті, ані тієї чи іншої мови та щебетання. Зрештою, ми вже й сьогодні бачили, що без німецької не змогли б порозумітися. Поки-що поділімося з ними завданнями, аж поки не поєднаються наші місії. Аж поки вся земля, яка ні для задоволень, ні для забави, а для ефективного виробництва призначена, дасть доказ, що Бог на нашому боці. Бо нас так закликає псалом: «Будьте богами, дітьми Всевишнього». Навести доказ вибраності — це є в наших власних руках. Практичне рішення: задля прикладу Траст заснує стипендії для молодих німців, за можливості — берлінців, у сфері освіти і праці по дереву. Крім того, ми підтримуватимемо на території Угорщини, Галичини і Балканів німецькі школи, місії, підприємства, євангельські видавництва. Самі ж негайно забираємося з Карпат і з Балканів. Залишимо їм Карпати не нарушеними. Вони, без сумніву, це оцінять. І нарешті безпосереднє розпорядження: після розрахунків по бізнесу згорнути контори в Галаці і Константинополі! Відень і Будапешт залишимо для спостережень. Подальші вказівки будуть пізніше. Дякую вам.

Присутні в канцелярії директори, службовці, канцеляристи і посередники обмінювались поглядами. Мандль глибоко зітхнув, різко встав, розпачливо махнув рукою, старанно одягнув окуляри. Вже йдучи поспіхом до виходу, шеф зауважив його заклопотаність і знайшов для нього кілька слів: «Don’t worry — it was courageous after all, go on…[85]».

Вибіг так, немов вирвався із пастки, ніби гарячково наздоганяв час. Віддаючи Карпати, шеф ще на якийсь час продовжив життя темноти. В очах пастухів із Верховини побратимство