Ольга Островська - В твоїх руках не страшно, Ольга Островська

А звідти, де я бачила Танрагоса, лунає страшне нелюдське виття. І брязкіт зброї з кущів. І небо, здається, стає ще темнішим. Або це ліхтарики, розвішані по всьому саду, в одну мить гаснуть.

Така рідна мені темрява Аєдана накриває все навколо своїми сутінковими крилами. Я буквально шкірою відчуваю його лють. Мій демон тут. Я в безпеці.

Визираючи з-за кремезної постаті свого охоронця, бачу, як Танрагос з нажаханими зойками відбивається мечем від моторошних мацаків пітьми, котрі шарпають і шматують його зусібіч, як намагається втекти. А коли перед ним з’являється Аєдан у своїй демонічній подобі й щось йому гарчить про мене, Танрагос наче щур, загнаний в кут, кидається у відчайдушну атаку. Та від одного удару відлітає кудись у кущі.

− Давайте я виведу вас звідси, дівчатка, − повертається до нас Бранн, відтісняючи нас обох назад. – Не треба вам більше на цю гидоту дивитися.

– Що… що сталося? – помертвілими губами питаю я, намагаючись розгледіти те, що відбувається там, в кінці стежки. Але тепер в усій цій неприродній темряві навіть зі своїм зором нічого не можу розгледіти. Лиш придушенні крики досі чую.

– Та от щур у пастку завітав. Тільки й того, − вишкірюється в досить моторошній усмішці бородань. Обхоплює заплакану Хефі за карк і турботливо притягує до себе, пригортаючи, щоб втішити. Цілує її в маківку, бурчить винувато: − Ну все, все. Не плач. Усе скінчилося. Ти в мене розумничка. З усім впоралася. Я пишаюся тобою, маленька.

Сенс його слів до мене не одразу доходить. Але поступово вся картинка починає складатися. Якщо Хефі впоралася...

– То це означає… ви знали… що він прийде? − приголомшено видихаю, не дозволяючи Бранну забрати мене звідси.

Але відповідь уже й так очевидна. Звісно, ​​вони знали. Мало того, найімовірніше, навіть підлаштували цю пастку.

І Танрагос потрапив до неї. 

Я можу зараз піти. Можу дозволити собі сховатись. Забути все як страшний сон. Дозволити Аєданові розібратися самому з усім.

Але... чи буду я тоді до кінця вільна від свого страху, якщо зараз знову поступлюсь йому?

Ні. Ні, я маю подивитися йому в обличчя. Повинна звільнитися остаточно.

− Бранне, пусти мене. Туди. Я не збираюся більше ховатись. Мені треба це сказати.