Павло Петрович Скоропадський - Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918

був міністром внутрішніх справ Росії у 1889–1895 рр. і головою Комітету міністрів у 1895–1903 рр. Обидва доводилися дядьками дружині гетьмана П. Скоропадського.

283

Див. примітку 129:

Фон Гінденбург (von Hindcnburg) Пауль (1847–1934) — військовий і державний діяч, генерал-фельдмаршал німецької служби. Під час Першої світової війни з листопада 1914 р. командуючий військами Східного фронту, з серпня 1916 р. — начальник Генерального Штабу, фактичний головнокомандуючий.

Президент Веймарської республіки (1925–1934).

284

Людендорф (1865–1937) — військовий, політичний діяч, генерал інфантерії німецької служби. Під час Першої світової війни з листопада 1914 р. — начальник штабу Східного фронту, з серпня 1916 р. — Перший генерал-квартирмейстер Штабу Верховного командування. З серпня 1914 р. фактично керував діями на Східному фронті, а з серпня 1916 — діями всіх збройних сил Німеччини. З 26 жовтня 1918 р. — у відставці.

285

Союз Спартака — назва з листопада 1919 р. революційної організації, що об'єднувала німецьких лівих соціалістів. Виникла за часів Першої світової війні.

Засновниками й керівниками були К. Лібкнехт, Р. Люксембург, Ф. Мерінг та ін. Перебуваючи на нелегальному становищі, організація вела значну пропагандистську роботу, мала свої відділи в окупованих Німеччиною країнах, активно працювала з військовополоненими та серед австро-німецьких військ на території України. Відіграла значну роль у підготовці в Німеччині революції. Згодом стала складовою частиною комуністичної партії Німеччини.

286

Метою аграрної політики гетьманської адміністрації було створення численного шару середніх селян-хліборобів, які б віддали землю за викуп від продажу великих маєтків, не більше 25 десятин в одні руки. Мета наділення землею усіх безземельних і безгосподарних селян не ставилася.

287

Текст грамоти «До всього українського народу» надрукований у кн.: Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. — Ужгород 1930. — Т.2. — С. 49–50.

288

Енно (Неппо) Еміль — французький дипломат. Дістав призначення консулом у Київ, але в описуваний час діяв у Яссах, а потім в Одесі, представляючи інтереси Антанти.

289

Український національний союз — міжпартійне утворення, що склалося на початку серпня 1918 р. Головою було обрано А. Піковського, а з 18 вересня — В. Винниченка. Союз мав на меті утворення міцної самостійної української держави, боротьбу «за законну владу на Україні, відповідальну перед парламентом», за демократичні вибори. Рада союзу складалася з представників усіх українських політичних партій (УПСР, УСДРП, УПСФ, УПСС, трудовиків). Обмежено співпрацюючи з установами гетьманату, висуваючи кандидатів в його уряд, УНС вів лінію до повалення останнього і реставрації УНР, перебував у контакті з більшовицькою делегацією на мирних переговорах з Українською Державою тощо.

290

В'язлов Андрій Григорович (1862–1919) — громадський, державний і політичний діяч. Син селянина з Волині. Закінчив юридичний факультет Університету Св. Володимира в Києві. Член партії соціалістів-федералістів, Товариства українських поступовців. Був мировим суддею і членом окружного суду. Входив в українську фракцію у І Державній Думі, потім — адвокат, активний учасник громадського життя. Під час Першої світової війни — уповноважений Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу міст при штабі 8-ї армії. У 1917 р. — губернський комісар Волині. З квітня 1918 р. — член Генерального суду УНР, за гетьманату — сенатор Адміністраційного Генерального суду Державного Сенату, товариш (заступник) міністра судівництва — начальник Головного управлніня місць ув'язнення. 24 жовтня — 14 листопада 1918 р. — міністр судівництва. За Директорії — голова Українського Червоного Хреста.

291

Леонтович Володимир Миколайович (1866–1933) — відомий український письменник і громадський діяч. Закінчив юридичний факультет Московського університету. Землевласник на Полтавщині.

Член «Київської старої громади», видавав разом з Є. Чикаленком газету «Громадська думка» (1905–1906), редактор журналу «Нова громада» (1906), голова Товариства підмоги українській літературі, науці і штуці.

1916 р. — член Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу міст.

У 1917 р. — член ради Товариства українських поступовців і Тимчасового Центрального комітету Союзу українських автономістів-федералістів, член Центральної Ради.

З 24 жовтня 1918 р. — міністр земельних справ Української Держави. Автор проекту земельної реформи. 1919 р. емігрував до Туреччини, потім до Югославії та Чехо-Словаччини.

292

Мерінг Сергій Федорович (1862–1920) — впливовий представник цукроварного промислу, політичний і громадський діяч. З 24 жовтня 1918 р. — міністр торгівлі й промисловості Української Держави.

293

Правильно: Славинський Максим Антонович (1868–1945) — громадський і політичний діяч, публіцист, пост. За фахом — юрист. 1906 р. редагував газети «Свобода і право», «Свободная мысль», «Украинский вестник». Видав енциклопедічинй двотомник «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (Петроград, 1914–1916).

1917 р. — член Української національної ради в Петрограді, представник Центральної Ради при Тимчасовому уряді.

З травня 1918 р. — член ради Міністерства закордонних справ. Був тимчасовим представником Української Держави на Дону. 24 жовтня — 11 листопада 1918 р. — міністр праці Української Держави.

1919 р. — голова дипломатичної місії УНР в Чехо-Словаччині.

294

Стебіцький Петро Януарійович (1862–1923) — письменник (Псевдонім — П. Смуток) і громадський діяч. Член Товариства українських поступовців. 1917 р. — комісар у справах України при Тимчасовому уряді.

За гетьманату — заступник голови української делегації на переговорах з РРФСР, сенатор Адміністративного Генерального Суду Державного Сенату. З 24 жовтня до 14 листопада 1918 р. — міністр народної освіти Української Держави.

295

Лотоцький Олександр Гнатович (1870–1939) — відомий український письменник (псевдонім Білоусенко) і громадський діяч, знавець церковної справи. Закінчив Київську Духовну академію. Служив у Державному контролі, був помічником генерал-контролера. Один із засновників видавництва «Вік». Член партії соціалістів-федералістів.

У 1917 р. — голова Виконавчого комітету Української національної ради в Петрограді, з травня — губернський комісар Буковини й Покуття. З 3 вересня до листопада — член Генерального Секретаріату (Генеральний писар). З лютого до квітня 1917 р. — Державний контролер УНР.

З 24 жовтня до 14 листопада 1918 р. — міністр ісповідань Української Держави.

З січня 1919 р. до березня 1920 р. — посол УНР в Туреччині.

296

Діставши звістку про початок антигетьманського повстання, П. Болбочан очолив Запорізьку дивізію, яка стояла на Харківщині як завіса проти можливого наступу більшовиків, і роззброїв кадри Харківського корпусу. Потім дивізія, оголюючи протибільшовицький фронт, рушила на Полтаву; штаб і кадри тамтешнього корпусу перейшли на бік повстанців.

297

«Наказ» був надрукований в газеті «Голос Києва» 31 жовтня (12 листопада) 1918 р. Згідно з Текстом, А. Денікін нібито вступав у командування усіма військовими силами на Україні і в Криму, оголошував усіх офіцерів на території колишньої Росії мобілізованими. Командири офіцерських пружин доповіли гетьману про свій перехід у підпорядкування А.Денікіну.

Як свідчив сам А. Денікін «Я досі не знаю автора цього наказу», На запит міністра іноземних справ Української Держави