Павло Петрович Скоропадський - Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918

Обов'язки керуючого міністерством виконував М. Максимів. Головні події цієї доби — затвердження 14 січня 1918 р. «Тимчасового закону про фльоту УНР» і підняття кораблями Чорноморського флоту 29 квітня 1918р. українських прапорів.

268

Покровський А.Г. - військовослужбовець, віце-адмірал російської служби. З 27 березня 1918 р. — начальник охорони південно-західної частини Чорного моря (Одеського повіту), з 3 травня 1918 р. — Головний начальник портів Чорного та Азовського морів і командуючий флотом, з 12 листопада — Морський міністр. Адмірал Української Держави.

269

Ненюков Дмитро Всеволодович — військовослужбовець, віце-адмірал російської служби. Представник Морського Міністерства Української Держави в Раді у справах демобілізації торговельного флоту. 1920 р. командував білим Чорноморським флотом. Емігрував.

270

Внаслідок швидкого просування австро-німецьких військ, більшовики змушені були залишити Таврію і Крим. Німецьке командування змусило залишити Крим і війська Центральної Ради. Під наглядом німців у Бахчисараї було скликано татарський національний парламент — Курултай під керівництвом Д. Сейдамета. Але татарському самоврядуванню тими ж німцями скоро було покладено край. До влади прийшли проросійські сили, уряд Криму очолив генерал-лейтенант російської служби М. О. Сулькевич (за походженням — литовський татарин, наприкінці Першої світової війни командував на Румунському фронті Мусульманським корпусом). Його оточення складалося насамперед з колишніх царських урядовців — сенатора А. Ахматовича, царського посла у Константинополі Н. Чарикова, графа В. Татіщева, Л. Фрімана; Д.Сейдамета став міністром іноземних справ. 18 червня 1918 р. уряд Сулькевича виступив з декларацією, що краєвий уряд ставить перед собою завдання «збереження самостійності Кримського півострова аж до остаточного з'ясування його міжнародного становища і відновлення законності і порядку». Поновлювалася дія всіх законів, прийнятих до 25 жовтня (7 листопада) 1917 р.

Революційні події в Німеччині, евакуація німецьких військ прискорили перехід Криму під владу Добровольчої армії Денікіна. Генерал Сулькевич став військовим міністром Азербайджану

271

У кінцевій постанові Брестського договору зазначалося, що він має бути ратифікований. Місцем обміну ратифікаційними грамотами було обрано Відень. 24 липня 1818 р. посол Української Держави в Австро-Угорщині В. Липинський обмінявся грамотами з представником Німеччини в цій країні принцом Нітольбергом

272

Українську Державу представляли: у Німеччині — Ф. Штейнгель, в Австро-Угорщині — В. Липинський, у Туреччині — М. Суковкін, у Болгарії — О. Шульгін, у Швеції та Норвегії — Б. Баженов, у Швейцарії — Є. Лукасевич, у Фінняіідії — Лоський, на Дону — К. Середін, потім М. Славинський, у Румунії — В. Дашкевич-Горбацький. М. Могилянський прибув до Франції вже після повалення гетьманату; І. Коростовець до Великобританії й США та О. Карпінський до Польщі виїхати не встигли.

273

Афанасьев Григорій Омелянович (1848–1925) — вчений, громадський діяч. Працював приват-доцентом по кафедрі всесвітньої історії Одеського університету, але змушений був залишити посаду як «політично неблагонадійний». Був директором Товариства взаємного кредиту, керуючим Державним Банком у Києві. З З травня 1918 р. — член уряду Української Держави: державний контролер, а з. 14 листопада — міністр закордонних справ. Помер в еміграції у Белграді.

274

Старовинні українські землі Холмщина і Підляшшя мали за Брестським миром відійти до України. Одначе під тиском польських громадсько-політичних організацій австро-угорський уряд, побоюючись ускладнень, не допустив у повіти Холмщини призначеного урядом України губерніального комісара, а сприяв проведенню тут виборів до польської Регенційної ради. Австро-угорські власті саботували виконання Брестської ухвали про визначення постійного кордону між Україною та Польщею аж до розпаду імперії, коли влада в Холмщині була передана місцевим органам польського самоврядування. На початку ж листопада 1918 p., коли спалахнула революція в Берліні, польські війська зайняли територію Холмщини і Підляшшя, раніше окуповані німцями. Ці території стали базою подальшого просування поляків на терени Західної України.

275

Буріан (Burian von Rajecz Stefan), граф, (1851–1922) — міністр іноземних справ Австро-Угорщині у квітні-жовтні 1918 р.

276

Після роззброєння в квітні 1918 р. значна кількість Січових Стрільців знайшли прихисток у складі 3-го куреня 2-го Запорізького полку, 12-а сотня стала охороною Київського авіапарку, а 2-га сотня — комендантською сотнею у Верхньодніпровську.

У липні 1918 p., заручившись підтримкою Українського Національного Союзу, Рада Січових Стрільців почала клопотатися про відновлення формації. Внвслідок ускладненої політичної обстановки, тиску проросійських кіл, гетьман був зацікавлений у відданому національній ідеї війську. Після переговорів з делегацією у складі Є. Коновальця, А. Мельника, М. Матчака й В. Кучабського П. Скоропадський 23 серпня віддав наказ про формування Окремого загону Січових Стрільців у складі чотирьох піших сотень, кулеметної сотні, кінної розвідки і гарматної батареї. На листопад 1918 р. загін нараховував 46 старшин, 816 підстарший і стрільців, мав 12 кулеметів, 4 гармати.

277

Прагнучи виграти війну до прибуття на фронт американських військ, німці в березні — липні 1918 р. провели на Західному фронті 4 наступальних операції, проте досягли ціною тяжких втрат лише тактичного успіху. 8-15 серпня союзники завдали удару у відповідь в ході Ам'єнської операції. Головну роль в наступі на Марні 15–17 липня і обороні 8-15 серпня відігравали 2-та та 18-та німецькі армії.

278

Малінов Олександр (1867-?) у вересні-листопаді 1918 р. очолював коаліційний уряд Болгарії.

279

фоп Гінце П. - штатс-секретар відомства закордонних справ Німеччини.

280

Иоффе Адольф Абрамович (1883–1927) — учасник революційного руху з 90-х pp. XIX ст., член компартії з липня 1917 р. Учасник Жовтневого повстання 1917 р. у Петрограді, голова Військово-революційного комітету.

У 1918 р. очолював російську делегацію на переговорах з країнами Четвірного союзу в Брест-Литовську, потім був комісаром іноземних справ і соціального забезпечення, послом РРФСР у Німеччині. Як діяльний учасник інспірування в Німеччині революції, висланий звідти з усім штатом посольства 6 листопада 1918 р.

У 1919 р. — член Ради робітничої і селянської оборони радянської України, 1920 — нарком Державного Контролю УРСР. З 1921 р. на дипломатичній роботі. Вкоротив собі віку.

281

«lhre Durchlauchi» — «Ваша Світлість» (нім.).

282

Мабуть, йдеться про Дурново Петра Миколайовича, (1845–1915). У 1884–1893 pp. він очолював Департамент поліції, у 1900–1905 pp. був товаришем (заступником) міністра, а в 1905–1906 pp. - міністром внутрішніх справ Росії. Вживав жорстких заходів для придушення революційного руху, що не могло не імпонувати Вільгельмові II у скрутний для німецької монархії час.

Крім того, у лютому 1914 р., очолюючи праву фракцію Державної Ради, П. М. Дурново подав цареві меморандум, в якому доводив, що війна Росії з Німеччиною суперечить інтересам обох держав, призведе до військової поразки Росії, революції та загибелі самодержавства.

Його брат, Іван Миколайович Дурново (1830–1903),