Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

— Ні, ні, ще раз ні! Ніколи! До біса вашого Ковпервуда!

Але тут на сцену виступає пан Морґан Фанкгаузер — ще один агент панів Гекелмаєра та Фішела і компаньйон пана Генда з прокладання міських залізниць у містах Міннеаполісі та Сент-Полі, підприємстві, оціненому в сім мільйонів доларів. Чому пан Генд так упирається? Хіба не обурливо з мотивів особистої помсти розбурхувати народ, вкорінювати в головах ідею муніципалізації та додавати стільки прикрощів усім впливовим капіталістам? Чому б пану Генду не поступитися пану Френкгаузеру своєю часткою в «Чиказьких міських залізницях» в обмін на «Пітсбурзькі міські залізничні», акція за акцію, а потім воювати з Ковпервудом, скільки його душі заманеться?

Пан Генд уражений і здивований, він чухає кулясту голову, б’є важким п’ястуком по столу.

— Ніколи, хай йому грець! — кричить він. — Ніколи, нехай я краще здохну!

І... поступається. «Дивні речі викидає іноді життя! — думає він, зосереджено втупившись в одну точку. — Хто б тільки міг подумати!»

— Шрайхарт ніколи на таке не піде, — каже він Френк­гаузеру. — Помре, а не погодиться. Ах, бідний, старий Тімоті! Якби він був живий, він би також нізащо не погодився.

— Та облиште ви Шрайхарта в спокої, заради Бога! — благає пан Френкгаузер, напомаджений панок, одягнений за західноєвропейською модою. — Чи мені бракує клопотів і без нього!

Пан Шрайхарт розлючений. Ніколи, ніколи, ніколи! Так він швидше викине всі акції на ринок! Але — один у полі — не воїн, а пан Френкгаузер радісно купує всі акції пана Шрайхарта для пана Фішела або пана Гекелмаєра.

Й ось восени 1897 року всі лінії чиказьких залізниць, що належать конкурентам пана Ковпервуда, підносяться йому, як на таці, на золотім тарелі.

— Ну, ми все це залагодили, — довірливо повідомляє пан Готлеб Френкові за вишуканим обідом в окремому кабінеті нью-йоркського клубу «Метрополітен», доступного тільки для обраних. Час — 8:30 пополудні, вино — іскристе бургундське. — Сьогодні отримали телеграму від Френкгаузера. Милий чоловік цей Френкгаузер. Треба буде вас познайомити. Так ось — Генд продає свій пакет йому. Меррил і Едвард Арніл працюватимуть із нами. Ми з ними чудово порозумілися. Друзі пана Фішела скуплять для нього у місцевих власників усі акції, які тільки можливо, і таким чином разом із цими трьома головними акціонерами ми отримаємо контроль над усім підприємством. Шрайхарт усувається. Він заявив, що виходить зі складу правління. Ви, мабуть, не дуже будете цим засмучені? Отже, все тепер залежить від вас — чи вдасться вам добитися в муніципалітеті концесії на п’ятдесят років? Гекелмаєр каже, що він вважав би за краще бачити вас на чолі підприємства, а не когось іншого. Він хоче все передати у ваші руки. Френкгаузер поділяє його думку. Маю вам сказати, що Гекелмаєр — людина слова. Ну, ось і все. Тепер справа — за вами. Бажаю вам успіху. Завдання у вас нелегке — доведеться передусім залагодити справи з пресою, а панове Генд і Шрайхарт будуть, як і раніше, встромляти вам палиці в колеса. Пан Гекелмаєр просив мене кланятися вам і спитати, чи не пообідаєте ви у нього наступного тижня? Або, якщо вам завгодно, він сам навідає вас.

Посаду мера міста Чикаґо займав у ті дні один честолюбний кар’єрист на ім’я Волден Лукас. Йому було тридцять вісім років і він користувався відчутною популярністю. В усілякому разі, йому якось вдавалося завжди бути на видноті. Він був дуже самовпевнений, статечний, мав міцне здоров’я, тверезий, розважливий розум і холодно-розсудливий дар мовлення. Потай він марив високими почестями та посилено вербував прихильників, причому намагався діяти обачно і бути, так би мовити, знаменом чесноти та справедливості, втім, не надто утискаючи прихильників низьких почуттів. Словом, це був молодий Макіавеллі зі західних штатів, котрий викликає великі сподівання — якраз такий чоловік, що, якби захотів, міг би добре прислужитися в боротьбі проти Ковпервуда.

Стурбований Френк поспішив навідати мера в його канцелярії.

— Пане Лукас, мені хотілося б з’ясувати, чим я можу допомогти? Я цілком до ваших послуг. Може, у вас є бажання зайняти в подальшому набагато вищу посаду?

— Ви нічим не можете бути мені корисні, пане Ковпервуд. Ми з вами розмовляємо різними мовами і ніколи не порозуміємося. Ви не можете зрозуміти мене, бо я — людина чесна.

— Це ж треба! — здивувався Ковпервуд. — От уже воістину виняткова зарозумілість і не менш непересічна глибина розуму! Гарного вам дня!

Незабаром після цього мера відвідав пан Каркер — один із лідерів Демократичної партії штату Нью-Йорк — холодний, розважливий, свідомий своєї сили політик. Каркер сказав:

— Бачите, пане Лукас, великі банківські установи східних штатів зацікавилися тим протистоянням, що відбувається тут, у вас, у Чикаґо. Так, наприклад, «Гекелмаєр, Готлеб і Ко» вважають, що всі ваші міські залізничні колії необхідно об’єднати, щоб вони могли стати спокусливою приманкою для інвесторів із найширших верств населення. Природно, що інтересів міста мають при цьому дотримуватися. Однак, на їхню думку, двадцять років — занадто короткий термін для такого об’єднання. П’ятдесят років — мінімальний термін, який міг би їх вдовольнити, але, безумовно, вони вважали б за краще концесію на сто років. Для підприємства з такими значними витратами і цей термін — не надто великий. Політика, яка у вас тут проводиться, може призвести тільки до муніципалізації підприємств громадського користування, що зараз американська Демократична партія ніяк, звісно, вітати не може. Це мобілізувало б проти нас усіх багатих і впливових людей від берегів Атлантичного океану до берегів Тихого. Кожен політичний діяч, котрий буде так чи інак причетний до цих небезпечних ідей, може поставити хрест на своїй кар’єрі. Він ніколи не буде обраний на жодну впливову посаду. Ви зрозуміли мене, або, можливо, я висловлююся недостатньо зрозуміло?

— Цілком зрозуміло.

— Прибрати небажану особу з посади мера міста Чикаґо не важче, ніж із посади губернатора в Спрінґфілді, — продовжував пан Каркер. — Пан Гекелмаєр і пан Фішел особисто просили мене побувати у вас. Якщо ви хочете, щоб вас обрали мером міста Чикаґо ще на два роки, або якщо бажаєте вже наступного року зайняти посаду губернатора, поки не прийде час виставити вашу кандидатуру на президентських виборах — що ж, усе залежить тільки від вас. Однак при цьому я вважав би вкрай нерозсудливим зв’язуватися зараз із тими, хто проповідує ідею муніципалізації підприємств громадського користування. Газети в боротьбі з Ковпервудом торкнулися питання, про