Мішель Фейбер - Книга дивних нових речей

чи не йде за ним Номер Один. Але оазянин не йшов, а крихітні фігурки біля аміківської машини невдовзі стали розпливчастими й непомітними крізь повітряні течії, що накладалися одна на одну.

Діставшись до церкви, Пітер простягнув руки й розчахнув двері, гадаючи, що всередині нікого не буде. Ба ні. У храмі зібралося п’ять чи шість десятків душ у різнобарвному вбранні, що вже порозсідалися, немовби заздалегідь запрошені на визначену годину. Це була не вся громада, але чимала її частина — особливо коли зважити на те, що вони зібралися молитися самі, без пастора. Багато з них працювало в полі того дня, коли Пітер зазнав нападу, вони спостерігали, як зуби тварин шматували його тіло, бачили, як його було понівечено так сильно, що надії на порятунок не залишалося, навіть із «методом Ісуса». Можливо, вони зібралися, щоб пом’янути от

я Пітера, аж ось і він сам, непроханим гостем.

Натовпом пронісся здивований шепіт. А тоді вибух спільного надпориву пішов хвилею у повітрі, заповнюючи простір, впираючись у стіни, ледве не підіймаючи стелю. Якби Пітер захотів, він міг би зробити з ними цієї миті будь-що, повести їх за собою будь-куди. Вони належали йому.

— Боже, благо

лови на у зу трі , от е Пітере, — загукали оазяни, спочатку поодинці, а потім усі разом.

Кожен голос додавав Пітерові трохи смутку в душу. Їхня віра злинула аж до небес, а він прийшов, щоб опустити їх додолу.

Двері з глухим стукотом зачинилися за його спиною, піштовхнуті вітром, що допоміг їхньому гладенькому, наче по маслу, ходу. Крізь вікна струменіло рясне світло, падаючи на вкриті каптурами голови Обожнювачів Ісуса, що палахкотіли, наче пломінчики свічок у церковному свічнику. Коли Пітер ішов поміж рядами оазян, над ним тяжким гнітом нависали сюрреалістично змонтовані на стелі картини. Яскраво-рожевий Ісус попідруч із блискучо-сірим Лазарем Обожнювача Номер Дванадцять, блакитно-жовта сцена Різдва Номера Чотирнадцять, намальована Номером Двадцять Марія Магдалина, що вивергає ектоплазмічних демонів, Фома Невіра Номера Шістдесят Три... і, звісно ж, воскреслий Ісус поруч із жінками — малюнок Номера П’ять, надійно й особливо ретельно закріплений на своєму місці після того випадку, коли картина скалічила художницю. Схожа на опудало постать у настегенній пов’язці, така відмінна від образу «доброї людини» у християнському звичаї, зненацька пройняла острахом. Спалах світла на місці Його голови та дірки у формі ока в Його долонях із розчепіреними, наче промені морської зірки, пальцями, колись здавалися Пітерові свідченням того, що зображення Господа не можна обмежувати іконографічними традиціями якоїсь однієї раси. Тепер же ці деталі вразили його як доказ неподоланної прірви.

Пітер зайняв своє місце за кафедрою. Він зауважив, що 

причепурили його ліжко, випрали, висушили і склали простирадла, почистили черевики, зшиті йому Номером П’ять, і поклали недбало кинутий Пітером олівець на подушку, де йому як священній реліквії зможуть поклонятися наступні покоління. Тепер, ущасливлені дивовижним Пітеровим поверненням,  сиділи й пильно дивилися на пастора, тримаючи напоготові свої біблійні книжечки й чекаючи на знак до співу. Зазвичай вони починали з таких церковних гімнів, як «У саду» та «Славімо Бога». Пітер відкашлявся. Попри всі сумніви, чоловік вірив, що натхнення прийде звідки-небудь, як завжди приходило раніше.

— 

— промовив він. — сс .     ц ерква c cc .

У декого з вірян затремтіли плечі — Пітер завжди вважав, що так вони сміються. Він сподівався, що вони таки сміялися над його незграбною вимовою, але, можливо, Пітер ніколи й не знав, що цей рух означає насправді.

—

сс . ц cc    Ісус с, — казав Пітер далі.

Він відчував, як здивувалася й збентежилася громада через цю його силувану дитячу мову, що була такою зайвою і непотрібною, адже вони хотіли чути лише святі слова Біблії короля Якова. Але Пітер прагнув звернутися до них бодай раз словами, які вони сповна зрозуміють. Він завинив 

так багато, і це було найменше, що він міг для них зробити: зберегти їм гідність, хай і на шкоду власній.

—

сс Ісус ц