Наталія Глушко - Небесний Легіон, Наталія Глушко

Ціна свободи

Щойно завершився парад, король Мірін разом із союзниками попрямував до великої зали для наради. Всі розуміли: хоч битва виграна, війна ще не завершена.

У просторому кабінеті зібралися найважливіші постаті цієї війни:

Вони сіли за круглий стіл, і Мірін заговорив:

— Ми перемогли, але що далі? Хелдор розбитий, та не знищений. Як довго вони будуть збирати сили для помсти?

— Турал не змириться з цим,— зітхнув Елтінфел. — Я знав його ще до війни. Він жадає абсолютної влади. Впевнений, зараз він уже готує відповідь.

— Його війська розбиті, а ми зміцнили кордони, — додав Кролін, задумливо постукуючи пальцями по столу.

— Але без дій ми лише даємо йому час оговтатися.

Дискусія тривала, коли двері раптово відчинилися, і в приміщення спотикаючись забіг молодий хлопчина. Його обличчя було сповнене хвилювання.

— Ваше Величносте! Лист! Важливі новини з Хелдору!

Мірін, здивований несподіваним вторгненням, узяв пергамент і швидко зірвав воскову печатку. Очима пробіг рядками, і його брови злетіли догори.

— Цього не може бути…

— Що сталося?—занепокоєно запитав Ардус.

Мірін повільно підняв погляд на союзників і прочитав уголос:

— "Турал мертвий. Його вбили його ж радники".

У кімнаті запала тиша. Ніхто не знав, що сказати. Це було несподівано. Це змінювало все…

— Турал мертвий…— повторив Кролін, ніби намагаючись усвідомити почуте.

— Але це не означає, що Хелдор впав. Хто тепер правитиме?

— Його радники, очевидно, мали власні плани, — промовив Літорн, схрестивши руки.

— Не думаю, що вони вбили його просто так. Вони захочуть захопити владу.

— Якщо у Хелдорі почнеться боротьба за престол, нам це лише на руку,— задумливо промовив Елтінфел.

— Але є ризик, що вони швидко оговтаються і знову стануть загрозою.

— Нам потрібно зрозуміти, хто тепер головний у Блексері,— сказала Кассія.— Якщо вони усунули Турала, то, мабуть, хочуть нової політики. Питання в тому — якої?

— Неважливо, хто там правитиме,— рішуче промовив Елмег.

— Хелдорці залишаються хелдорцями. Їм не можна вірити.

— Вони зрадили власного імператора,— додав Арон, зневажливо посміхнувшись.

— І ви думаєте, що якщо ми зможемо укласти мир, вони не зрадять нас?

— Я згоден,— сказав Дерек, нахмурившись.

— Нам не можна розслаблятися. Що, як нова влада виявиться ще гіршою за Турала?

— А що, якщо вони запропонують мир — несподівано промовила Ріанель. Всі повернулися до неї.

— Якщо вони вбили Турала, можливо, це означає, що вони хочуть змін?

— Мир?— Кролін хмикнув.— З хелдорцями? Це більше схоже на пастку.

— Але якщо є шанс, що нова влада не піде шляхом Турала, нам варто його розглянути, — серйозно відповіла Ріанель.

— Не поспішаймо з рішеннями,—Мірін підняв руку, закликаючи всіх до спокою.

—Хелдор зараз у хаосі. Нам потрібно більше інформації. Ми повинні дізнатися, що там відбувається, перш ніж робити висновки.

— І хто ж це зробить? — запитав Арон.

— Можливо, нам варто відправити туди розвідку? — запропонувала Кассія.

— Це ризиковано,—похитав головою Літорн.

—Але необхідно. Ми не можемо сидіти склавши руки.

— Отже, вирішено,—підсумував Мірін.

— Хто б зараз не сидів на троні Хелдору, ми з’ясуємо це. Але поки що рано приймати остаточні рішення.

Всі кивнули. Вирішувати долю Хелдору потрібно буде згодом.

Коли дискусія стихла Арон з Елмегом звернулися до Міріна і оточення:

— Наш обов’язок виконано,— твердо сказав Арон. Ми пробудилися, щоб звільнити Ларію від ярма Хелдору. Але війна скінчилася. І ми не можемо залишатися тут.

— Рохедріми— це воїни епохи, яка минула,— додав Елмег.

— Наша сила була дана нам не для того, щоб блукати світом. Ми повинні повернутися туди, де спали всі ці століття, допоки знову не знадобимося.

— Ви зробили більше, ніж будь-хто міг очікувати,— з глибокою повагою промовив Мірін.

— Без вас ця війна закінчилася б інакше. Ви врятували тисячі життів.

— І заплатили за це високу ціну,— з болем додав Елтінфел, згадавши свого сина.

— Ми знали, що цей день настане,— сказав Арон, обертаючись до Зелії.

— Ти можеш повернути нас у крипти, Архімайстрессо?

Зелія задумалася. Вона знала, що це правильне рішення, але серце стискалося від суму. Рохедріми— це не просто воїни, це легенда, що ожила, щоб здійснити своє призначення.

— Так, я зможу це зробити,—тихо відповіла вона. — Але… чи впевнені ви, що хочете знову заснути? Світ змінився. Можливо, вам варто лишитися?

— Світ завжди змінюється,— промовив Елмег.

— Але наша місія залишається незмінною. Ми — останній захист у найтемніші часи. І коли світу знову знадобиться наша сила, ми повернемося.

Зелія кивнула. Вона зібрала всю свою магію, проказала стародавнє заклинання і створила портал, що вів глибоко під Делар—у крипти, де спали рохедріми.

Арон і Елмег повернулися до своїх воїнів. Вони востаннє оглянули Ларію, відчуваючи гордість за виконану місію.

— До нового світанку, Ларіє,— промовив Арон.

— До нового пробудження,— підхопив Елмег.

Рохедріми один за одним почали заходити в портал, їхні крила складалися за спинами і вони один за одним зникали у фіолетовому сяйві порталу.. Останніми увійшли Арон та Елмег, і коли вони зникли, портал закрився.

Зелія опустила руки. Всі стояли мовчки.

— Тепер вони відпочиватимуть, допоки світ знову не покличе їх,—прошепотіла вона.

Ларія була вільна. Але тепер цей світ був без Лоріна. І без рохедрімів.

Коли останні відголоски магії Зелії згасли, залишивши лише спогад про рохедрімів, у тронному залі Ксівераса запала тиша. Король Елтінфел повільно підійшов до Зелії, його погляд був сповнений глибокого суму та рішучості.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍