Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

— Окрім довгоочікуваної тиші в голові? — саркастично посміхнувся десятий Повелитель, але швидко посерйознішав і підвівся на ноги. — Хм... Втома минула.

— Цікаво, з чого це раптом? — поцікавився Селенор.

— Мабуть, хтось зараз відновлює сили, — припустив Дерцкан.

— Схоже на те, — Мольтар скривив губи в поблажливій посмішці. — І я навіть здогадуюсь, хто...

***

— Може, годі вже? — Суртаз взяв наступний інструмент, схожий на тонку зазубрену спицю завдовжки з долоню. Гострі засічки неприємно дряпнули кістки скелетованих пальців, і тринадцятий Повелитель спіймав себе на думці, що йому не хочеться уявляти себе на місці некроманта, що прямо зараз лежав перед ним.

— Не відволікайся, — процідив крізь зуби Шид-Аттар. Швидко і неглибоко дихаючи, він лежав із заплющеними очима, звісивши руку з краю плити. — Я для кого взагалі все це зараз терплю?

Суртаз слухняно замовк і зосередився на відчуттях некроманта. Прості чари відлуння, як назвав їх Шид-Аттар, ліч вивчив швидко, але з подальшими діями були проблеми.

— Вибач, це... незвично, — тихо промовив ліч.

Некромант у відповідь лише хрипко засміявся, а потім — здавлено застогнав, коли спиця вкрутилася в згин ліктя і пройшла крізь суглоб. Шид-Аттар запропонував почати з лівої руки, щоб обійтися малим болем — достатнім, щоб Суртаз його відчув без серйозних ушкоджень для третього Повелителя.

— Повторюй заклинання... Подумки, вголос — байдуже, — прошипів некромант. — Повторюй!

Суртаз вловив відлуння відчуттів, притягнув його, перенісши на себе і відчувши, ніби це в його лівий лікоть зараз вгризається жагучий біль. Утримавши це почуття у своїй свідомості, ліч промовив друге заклинання — вголос, так було простіше, та й Шид-Аттар міг переконатися, що він все робить правильно.

— Починай спочатку, — на видиху пробурмотів третій Повелитель. Його ліва рука від кінчиків пальців до середини плеча була красномовним свідченням тривалого та кропіткого навчання — закривавлена, зламана, вкрита ранами та опіками. Але Суртаз мимохідь помітив, що жодної краплі крові некроманта не залишилося на камені — і плита, і підлога під ним були чисті. — Схоже, доведеться дійти аж до плечового суглоба.

Шид-Аттар ривком сів і непошкодженою рукою стягнув мантію з плеча, розстебнув сорочку.

— Стривай-но, — попросив Суртаз. — Я все ще відчуваю твій біль. Раптом цього разу вдасться.

— Ти не маєш його відчувати, — некромант зробив глибокий вдих і заплющив очі. — На відміну від тебе, я вже трансформував його в енергію. Зараз трохи перепочину, і продовжимо.

— І все ж я його ще відчуваю, — холодно повторив тринадцятий Повелитель. Підкорившись несподіваному пориву, він тицьнув кістяним пальцем у найбільший опік на руці Шид-Аттара.

Некромант здригнувся, але не відсторонився, з подивом спостерігаючи за діями ліча, що почав повільно і та чітко вимовляти заклинання трансформації болю в енергію. Суртаз прибрав руку і мовчки завмер на кілька секунд.

— Це схоже на хвилю? — врешті-решт поцікавився він.

— Відчуття від трансформації? — перепитав Шід-Аттар. — Так, можна сказати й так.

— Отже, вдалося, — вдоволено підсумував Суртаз. — В якийсь момент біль зник, і по тілу ніби пройшла тепла хвиля.

— Так і відчувається, — кивнув третій Повелитель. — Дивно, щоправда, що з таким запізненням. Я ж справді вже нічого не відчував... до твого тичка.

— Я не знаю, як має бути правильно, тому зробив, як вийшло, — знизав плечима ліч.

— Головне, що вдалося. Можливо, річ у тім, що ти — нежить. А може — просто твоя особливість, чи твого нового тіла, як знати, — Шид-Аттар скривився, кинувши погляд на спицю, що все ще стирчала з його ліктя. — Тепер увага, спробуй знову, я довго не чекатиму.

З цими словами некромант швидким, але плавним рухом проштовхнув метал глибше і з судомним видихом витягнув спицю з іншого боку. Відкинувши її вбік, він зчепив зуби, очікуючи, поки Суртаз договорить заклинання, і тільки після цього повів долонею над пошкодженою рукою, зупиняючи кровотечу. Рани одразу вкрилися скоринкою, а опіки почали бліднути. Нарешті, третій Повелитель підняв очі на тринадцятого.

— Вийшло?

— Вдалося вхопити відлуння, але слабке. Хвилю відчув... начебто.

— Така магія здебільшого... імпровізація, — Шид-Аттар задумливо побарабанив пальцями по руці, продовжуючи її зцілювати. — Як покинемо долину — тобі треба буде ще потренуватися. На комусь іншому…

Усмішка, якою некромант супроводив ці слова, не обіцяла невідомій жертві нічого хорошого.