Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

Глава 78. Урок від майстра болю

Вердикт Охтара щодо корони та посоха обнадіював: артефакти можна було полагодити без спотворення їхніх властивостей — все необхідне для цього навіть було під рукою, в одній із печер. Як виявилося, саме в ній зберігалися найрідкісніші матеріали, і Суртаз подумав, що йому мало би стати соромно від незнання цього факту. Але натомість він зі все ще незвичною його розуму відстороненістю відзначив заповнення прогалини у знаннях про структуру фортеці Шалластхадара.

Що справді викликало його занепокоєння, то це безплідні роздуми про можливі способи створення нового Джерела. Записи Сандро зотліли від часу, а за власними спогадами перший Повелитель зумів відновити далеко не все. До того ж, його метод потребував жертви, і жоден з повернутих до життя некромантів на цю роль не годився. Як і Суртаз, адже некроманти дому Ар'яшанн, чиї ритуали, як виявилось, колись були взяті Сандро за основу, воліли використовувати живих людей.

Махнувши рукою та оголосивши про своє рішення ще подумати над цим пізніше, перший Повелитель попрямував допомагати Охтару відновлювати артефакти. Васкаедр із Мольтаром, Дерцканом та Селенором вирушили досліджувати територію зруйнованої фортеці у пошуках уцілілих тіл, кісток та інших корисних речей. Суртаз же, взявши пару книг, зручно влаштувався серед кам'яних плит в одній із печер по сусідству з бібліотекою, продовжуючи розмірковувати про майбутнє Джерело. Втім, його усамітнення тривало недовго.

— Підкинув тобі завданнячко наш розумник, так? — Шид-Аттар хмикнув і без зайвих церемоній вмостився на сусідню плиту.

Суртаз мовчки знизав плечима. Не те щоб несподіване сусідство йому справді заважало, але й до розмови він не був схильний. Втім, подальші дії некроманта привернули увагу ліча. З кишень мантії той дістав кілька невеликих коробочок і згортків і обережно розклав їх на камені поруч із собою.

— Загалом, Сандро і мені дещо доручив. От скажи, як ти звик відновлювати сили? — несподівано поцікавився третій Повелитель.

— Хм, — питання стало несподіванкою для Суртаза. — Джерело...

— Це зрозуміло, — нетерпляче махнув рукою його співрозмовник. — Але що б ти робив, якби Джерела не було? Або як зараз, коли здатність кожного відновлювати сили самостійно впливає на можливості інших. Розумієш, про що я?

— Про те, що зараз я сили тільки витрачаю, — припустив тринадцятий Повелитель. — Навіть якщо не чаклую, мені все одно потрібна енергія для підтримки посмертної форми.

— Саме так, — кивнув Шид-Аттар, розсіяно погладжуючи металеву поверхню найближчої коробочки. — Не знаю, як ти, але я відчуваю легку... втому. Магічну, звісно ж. А все тому, що ми пов'язані спільним резервом сил. І коли хтось використовує магію, це так чи інакше відчувають усі, і ця втома розподіляється — рівномірно чи ні, цього я не знаю. Але важливо, щоб кожен у міру своїх можливостей відновлював загальний запас. Тому я й цікавлюся твоїми вміннями, якщо ти вже з нами в одному човні.

— Раніше було достатньо поїсти та виспатися, — Суртаз акуратно закрив книгу. — А зараз, виходить, залишилася тільки медитація. Але в моєму випадку її ефект завжди був... посереднім.

— Не дивина, — пирхнув третій Повелитель, — визнаним майстер медитації серед нас — це Сандро. І я так думаю — виключно через власне занудство. В тобі цього, на щастя, немає. Але що я точно в тобі помітив, то це витривалість. Ти непогано терпиш біль, — зиркнувши на ліча, некромант додав: — Тобто, терпів.

— Не розумію, чим це може допомогти.

— Тим, що це наша з тобою спільна риса, — Шид-Аттар криво посміхнувся. — А якщо це дійсно так, то є сенс перевірити, чи зможеш ти відновлювати сили так само, як це роблю я.

— І як же?

— Від болю. Свого чи чужого.

— Я не здатен відчувати біль, — сказав Суртаз. Втім, згадавши свої відчуття під час розриву зв'язку з Джерелом, додав: — Принаймні не повинен.

— Це прикра обставина, авжеж, інакше ми з тобою стали б чудовою командою, — уїдливо відповів некромант. — Але з нас двох її здатен відчути я. І цього буде достатньо, щоб перевірити, здатен ти опанувати мій метод чи ні. Звісно, значно цікавіше було би попрактикуватися на комусь іншому, але... — Шид-Аттар замовк і розвів руками. — До речі, як ти ставишся до тортур?

— Я створював привидів.

— О, чудово. Мене б не надто потішила перспектива ще й пояснювати тобі, як завдати мені болю без зайвих прелюдій… — з цими словами некромант розгорнув перший згорток, посунув решту і з ногами заліз на плиту. — Отже, можна одразу перейти до заучування заклинань. Але спочатку тобі потрібно налаштуватися.

***

— З кістками та м'ясом все погано, — повідомив Васкаедр. Він останнім підійшов до зазначеного місця зустрічі біля початку сходів до печери. — Нічого придатного не знайшов.

— Аналогічно, — буркнув Мольтар. Невисокий і тендітний, він сидів на землі, втомлено притулившись до нижньої сходинки, якщо так можна було назвати величезну кам'яну брилу. — Не знаю, на що розраховував Сандро, але в мене таке відчуття, ніби це чорне полум'я спалило взагалі всі тіла.

— Трохи кісток є там, де раніше був внутрішній двір, — з цими словами Селенор вказав на розсип каменів. — Але діставати їх... — ельф скептично скривився і розвів руками.

— Легше й надійніше буде зазирнути до найближчого поселення, — зітхнув Дерцкан. — Отже, з тілами розібралися. Артефакти, матеріали, інгредієнти?

— Зіпсовані чи зламані, — відповів п'ятий Повелителі. — Або завалені камінням настільки, що набудуть такої форми при спробі їх дістати.

Сьомий Повелитель перевів погляд на двох некромантів, що промовчали, але ті лише похитали головами.

— Що ж, — підсумував Селенор, — якщо з фортеці нічого корисного взяти не можна, настав час повідомити про це Сандро і починати щось робити.

— Ага, — хмикнув Мольтар. — Тим паче, що я нарешті не відчуваю магічну присутність поряд із долиною. Хто б це не був, він вже пішов геть.

— До речі, — Васкаедр завмер, ніби прислухаючись, — ви нічого не відчуваєте?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍