Agrafena - Примхлива мрія, Agrafena

– Дорогий, – перебила я, – згадай, що ти зробив, коли зрозумів, що я – твоя пара? Ти поручишся, що це не повториться з моєю подругою? Нагадати, як ти...

Розповідати про те, як Рід мало не змусив мене до сексу, коли зрозумів, що я його обрана, не прийшлося.

Його щоки порожевіли, і він швидко затиснув мені рота долонею.

– Не треба!

Я зняла його руку зі свого обличчя і знизала плечима. Ні, то ні.

Слай заплющив очі і завмер на мить. Розплющив їх лише тоді, коли райдужка повернулася до звичного сірого кольору.

Приблизно половина глядачів поспішила за своїми справами, але в залі залишалося чимало перевертнів. Деякі ще й підбадьорювали друга, намагалися щось радити, поки Верховний не розсердився.

– Вам робити нічого, що ви тут стирчите? – грізно запитав він. Патрульні, невдоволено бурмочучи собі під ніс, почали виходити. Лише кілька хлопців затрималися біля дверей і жваво щось обговорювали. Гарес теж зупинився з ними. А моя свекруха кудись швидко зникла, мабуть, у неї термінові справи.

– Вікторіє, – після короткої паузи знову звернувся до мене Зейлі, – ти навмисне хочеш розлютити Слая? Не змушуй мене наказувати тобі.

– Наказуй, – знизала я плечима, – тільки цього разу я нічого не виконуватиму. Я не дозволю, щоб зовсім незнайомий чоловік налякав мою подругу до смерті.

– Вона моя пара! – рикнув русявий перевертень.

– Це ти знаєш, – продовжила я сперечатися, – вона про це і уявлення не має.

– Зейлі, – звернувся Слай до свого голови, – я маю бути поруч зі своєю обраною.

Я знову відступила і вперлася спиною в Ольгу.

– Віка, що відбувається? – пролунав за спиною тремтячий голос Гуторіної, що обхопила мене за плечі і притулилася тісніше.

– Ми щось зробили не так? – прошепотіла вона.

– Все так, Оль, не хвилюйся, просто трохи не зійшлися в думках. Пізніше все тобі розповім, – я виразно подивилася на Верховного. Мовляв, бачили, до чого довели своїми суперечками Льольку? Бракувало, щоб прямо зараз ще й перевертень пред'явив на неї свої права.

– Слай, послухай, – Верховний потер долонею лоба, ніби в нього голова розболілася. – Вікторія, звичайно, та ще штучка, але зараз вона справді має рацію. Налякаєш дівчинку, тільки собі гірше зробиш.

– Але, Зейлі! – обурився перевертень, – я хочу бути зі своєю обраною!

– Ото й воно! – констатувала я.

– Я не можу змусити омегу піти проти її переконань, – пояснив Верховний. – Вікторія все одно наказ не виконає, і я буду зобов'язаний її покарати за це. А вона цілком має рацію, зараз ти можеш тільки все зіпсувати.

– Зейлі, – не здавався Слай, – допоможи мені, будь ласка!

– Як? – роздратовано поцікавився головний альфа. – Відіслати Вікторію кудись років на п'ятдесят? 

– Та, будь ласка! – не змовчала я. – Відсилай. Ось твій син "дякую" тобі за це потім скаже!

Я схаменулась і швидко закрила свій рот, ще й руками затиснула. Але було вже запізно. У конференц-залі враз запанувала мертва тиша. Потім від групи хлопців відокремилися двоє та рішуче рушили до нас. Мені й дивитись не треба було, хто це. Зрозуміло, що то діти Верховного.