Agrafena - Примхлива мрія, Agrafena

Розділ 55

– От воно як? – вкрадливо почав Зейлі. – Я підозрював, що тут щось не сходиться. Виходить, не просто так Рід просив мене пообіцяти, що я дозволю йому тебе шукати, якщо раптом щось трапиться. Ти знала, що тебе викрадуть. Так само як знала, що ця дівчинка виявиться парою мого бети. Ну так що, істинна омега, кому з моїх синів не сподобається, якщо я тебе кудись відішлю?

“І чому він такий кмітливий виявився?” – скрушно подумала я.

Пашка, замість розсердитися, розсміявся. 

– Я так розумію, сонечко, що є ймовірність того, що ми породичаємось із Верховним?

– Хто? – видихнули обидва хлопці, з надією дивлячись на мене.

– Не знаю, – поспішила відмовитися від своїх слів. – Я просто так сказала.

– Омеги просто так про майбутнє не базікають, – єхидно повідомила мене Арелія.

– Вікторія, – простогнала Таміла, притиснувши руки до грудей, – не тягни. Ти хотіла сказати, що мій син стане парою твоєї доньки?

– Не хотіла, – буркнула я.

– Охоче ​​вірю, що не хотіла, – глузливо заявив Зейлі, – але сказала. То хто з них?

– Я правда не знаю, – зробивши чесні-пречесні очі, запевнила я. – І взагалі, може, це був просто звичайний сон?

Глянула на недовірливі обличчя перевертнів, що оточували мене, і нарешті здалася.

– Гаразд, – невпевнено почала, – мені примарилося, що мене викрали. І треба сказати, що все виглядало досить реалістично. Як це мало статися, я не знала, але та халупа, куди мене затягли помічники Адіреллі, вже до дрібниць була мені знайома з мого видіння. Тому, коли я побачила ще один подібний сон, то припустила, що він теж збудеться. Тільки згадала я про нього лише вчора ввечері. Щоправда, твоїх дітей я у ньому не бачила.

– Тоді чому ти вирішила, що мій син стане парою твоєї доньки? – насторожився Верховний.

– Я бачила, як Таміла щось розкидає перед моєю дочкою... Не знаю, як це називається. Анаїд посипала дорогу переді мною таким порошком, коли я увійшла до їхнього будинку, як дружина її сина.

- Значить, це правда, - радісно прошепотіла перша леді перевертнів, - принаймні, один із моїх синів точно знайде суджену!

Я мало не ляпнула, що обраниці будуть в обох хлопців, але вчасно зупинилася. Ще не настав час повідомити, що майбутня матуся другої невістки Верховного зараз ховається за моєю "широкою" спиною.

– Вікторіє, – Слай ошаліло витріщився на мене, – так це не випадково вийшло, що квітка потрапила мені в руки?

– Каюсь, не випадково. Я кидала її саме тобі.

– Тоді ще тільки одне питання, – русявий на мить задумався і з надією у голосі запитав: – У твоєму видінні ми з моєю парою були разом?

– Разом, Слай, разом. Тому я і не хочу, щоб ти налякав її завчасно. До речі, її звуть Ольга, – я посміхнулася, коли перевертень беззвучно повторив ім'я своєї нареченої.

– Я довіряю тобі, омега, – нарешті щиро посміхнувся Слай. Опустився переді мною на одне коліно і схилив голову. – Дякую, якби не ти, я, мабуть, залишився б самотнім до кінця своїх днів.

– Та годі, – ну зовсім збентежили мене перевертні. Чи всі вирішили побувати біля моїх ніг? – Але сьогодні ти, все одно, до нас у гості не підеш.

Я пошукала свекра, який виявився неподалік, і віддала йому свій смартфон. Пояснила, що приготувала для патрульних відео справжнього професійного канкану, як втішний приз, нехай хлопці розважаться. Потім обернулася до чоловіка:

– Додому?

Через п'ятнадцять хвилин ми вже виходили з порталу у колишньому дворі Чейдера. Одна з переваг того, що твій чоловік – ватажок зграї, полягає в тому, що не обов'язково пересуватися пекельною машиною, яку я страшенно боюся.

Хоча, якщо добре подумати, портал, мабуть, небезпечніший за кареллі. Підземний ліфт, у крайньому разі, можна спробувати відремонтувати, а портал – хто знає, куди може занести?

– Ольга, – пробурчав Павло, – може, тобі рота заклеїти, коли будемо повертатися додому? Ти як тривожна сирена.

– Вибачте, – спалахнула Гуторіна, – я постараюся більше не кричати.

– Дуже на це сподіваюся, – посміхнувся мій чоловік. – Інакше, я просто оглухну. Може, перекусимо чимось?

Я вже знала, що в будинку альфи є слуги й досить непогана кухарка. Тепер вони працюватимуть на нашу сім'ю.

– Оль, – запитливо глянула на Гуторіну, – їсти хочеш?

– Павло казав, що у цьому будинку є басейн. Може, ми з тобою спершу покупаємося? – сором'язливо прошепотіла подруга.

Мені більше припала до душі остання пропозиція, тож ми з Ольгою вирушили до басейну відпочивати, а мій чоловік поспішив нас проводити, поки не зайнявся невідкладними справами зграї.

Коли обігнули будинок і вийшли на заднє подвір'я, не тільки Льолька, а і я рота відкрила від подиву. Так, Чейдер не поскупився на зручності для себе улюбленого. Я думала, що побачу невелику місткість із водою, щоб трохи поплескатися. А потім хотіла позасмагати на сонечку, бо температура повітря тут була градусів на вісім-десять вищою, ніж у нас. Уявляла, як ніжитимуся в гарячих променях сонця.

Але те, що ми побачили, більше нагадувало басейн для чемпіонських змагань, а не місце для спокійного відпочинку.

Павло махнув рукою в бік водоймища:

– Розташовуйтеся, дівчата, а я ще маю деякі справи.

– Паш, – гукнула я до чоловіка, який вже віддалявся.

– Так?

– Поки ти вирішуєш свої питання, можемо запросити Міку та Іреїм? Тоні нехай їм скаже. І ще, треба забрати пакет, який ми залишили позаминулого разу.

– Добре.

Ми з Ольгою швиденько поскидали одяг і сіли на борт басейну, пробуючи ногами чудово теплу воду, коли задні двері будинку відчинилися, і в наш бік поспішила миловидна жінка середніх років. За нею бігли дві біляві дівчинки. Одна несла пакунок з товстим пухнастим покривалом, інша – кошик, прикритий білим рушником.

Жінка зупинилася біля нас і поважно сказала:

– Вітаю тебе, господине! Я Санія, економка. Хазяїн наказав принести вам напої та тістечка. Можливо, є ще якісь побажання?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍