Віктор Васильович Савченко - Діти Мардука

Решта, а саме: тема твору, засоби побудови сюжету, а головне підтекст, — оригінальне.

Автор назвав твір фантастичним трилером; я б назвала його езотеричним романом. У ньому-бо органічно поєднані пророцтва і їх недавні втілення в події; а також важкі наслідки тих подій для сучасної людини. В. Савченко довів художніми засобами, що поміж людей розгулюють сутності мерців, як далекого, ще вавилонського, минулого, так і з недавніх поколінь. Ними просякнуте все суспільство.

Головний персонаж бачить, як у письменницькому колективі, за участю «мерців», котрі в нього проникли, почався процес руйнації духовного егрегора, створеного кількома поколіннями письменників, а також починається фізичне винищення письменників. Зрештою він і сам опиняється під прицілом мертвяків у людській плоті.

Не розкриватиму сюжет у короткому «слові редактора». Але про окремі моменти, які зачепили мене, як жінку, скажу. Йдеться про інтимну складову твору — кохання двох творчих людей — прозаїка, який ніде не висвічує своє ім’я, і молдавську поетесу Маріцу. Не так багато тексту відведено цій темі. Але те, що присвячене їй, насичене світлою і глибокою енергетикою; про нього пам’ятаєш навіть тоді, коли читаєш розділи далекі від теми кохання. Випадкове курортне знайомство з часом переростає в глибокі почуття, але тільки через довгі десять років вони змогли повінчатися. Підтекст кохання двох людей червоною ниткою проходить крізь увесь твір. Немало містичних моментів у взаєминах між ними, але про це не думаєш. Уже після прочитання твору замислюєшся над сумнівною вірогідністю таких моментів. Але й тоді спадають на думку слова автора: «Містика — це також реальність, але не пояснена». Оця здатність письменника пояснювати найнеймовірніші ситуації і факти, робить фантастичну лінію роману ледь помітною. Автор оперує розмаїтою, часом дивовижною, але водночас і правдивою, інформацією, як з суто наукових знань, так і з біблійних одкровень; наводить аналогії з історії — древньої і зовсім недавньої. До речі, манера мотивувати вчинки персонажів, переконувати читача в їх природності притаманна всім творам В. Савченка. Принаймні тим, які мені довелося прочитати.

Сподіваюся, що доля й цього роману буде такою ж світлою, як і його попередніх творів.

Раїса Лазарєва

Савченко Віктор Васильович

народився 22 березня 1938 р. в м. Вознесенську Миколаївської області. Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут та очну аспірантуру. Кандидат хімічних наук, доктор філософських наук. Зазнав переслідувань за правозахисну діяльність. Реабілітований в роки незалежності. Автор книг реалістичної прози: «Тривожний крик папуги», «Пригода на п’ятому горизонті», «Дві вершини гороскопу»; фантастики: «Консульська вежа»(роман, повість), «Ночівля в карбоні» (повість, оповідання), «Тільки мить» (роман), «Під знаком Цвіркуна» (роман, виходив укр., рос.), «Монолог над безоднею» (романи), «З того світу — інкогніто» (роман, у серії «Зірки прози»), «Золото і кров Сінопа» (історичний роман-трилер); п’єси «Народжений під знаком Скорпіона»; есе: «Бог не під силу хреста не дає», «Шлях у три покоління», «До глибин пізнання»; окультних книг-досліджень: «І бачив я звірину…», «Пророцтво четвертого звіра: Даниїл», «Порахуй число звірини»(в рос. пер.); упорядкував «Антологію поезії Придніпров’я» та «Антологію прози Придніпров'я» Окремі книги і твори друкувалися в перекладах російською, угорською, чеською, словацькою мовами; в Інтернеті — англійською та іншими мовами.

Лауреат літературних премій імені Дмитра Яворницького, імені Гетьмана Івана Мазепи, та «Благовіст». Нагороджений Почесною відзнакою (медаль) Національної Спілки письменників України «За досягнення в літературі» та орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня Української Православної Церкви. На всеукраїнському конкурсі «читацьких симпатій» на кращу книжку фантастики, який тривав протягом 1989 року, посів третє місце (Диплом «Чумацький шлях»).

Упродовж 1994–2002 р. р. очолював Дніпропетровську організацію Національної Спілки письменників України. Двічі обирався з’їздами письменників членом Ради та президії НСПУ.

Примітки
1

Трилер (від англ. Thrill — нервове тремтіння — хвилювання), особливий тип пригодницьких фільмів, літературних творів, у яких специфічні засоби повинні викликати у глядачів або читачів тривожне очікування, занепокоєння, страх. Елементи трилера можуть застосовуватися в детективі (в т. ч. детективній літературі), гангстерських і «чорних фільмах» (кримінальних фільмах, пройнятих відчуттям безвихідності, ірраціональності зла).

Специфічний об’єкт фантастики відрізняється від інших тим, що він існує в потенції, тоді як інші — насправді. Зокрема наукова фантастика ґрунтується на фантастичних допущеннях, які не суперечать сучасній науці, а припускають її подальший розвиток. Дія наукової фантастики часто відбувається в майбутньому, що ріднить цей жанр з футурологією. Твори, ґрунтовані на ненаукових допущеннях, відносяться до інших жанрів (наприклад, фентезі).

(обратно) 2

«Герніка» — назва картини Пабло Пікассо.

(обратно) 3

Альтфатер — так в Одесі називають урни на сміття.

(обратно) 4

Іштар — одне з центральних божеств Вавилона. Вона ж Астарта — богиня плодючості. Пізніше — Артеміда.

(обратно) 5

Нінкаррак, Гула — богині цілительства з аккадського епосу.

(обратно) 6

Лиса гора. — Достовірних відомостей про походження культу лисих гір немає. У списках дослідників числяться десятки «лисих гір» в Україні й Польщі. Слід сказати, що словосполученням «лиса гора» перекладається як «голгофа». Найбільш відомою з них є Лиса гора в Києві. За часів Петра I на ній звели фортецю, що стала одним з найважливіших елементів зовнішнього кільця оборони Києва від шведів. У горі, як доповнення до потужних зовнішніх укріплень, були створені таємні підземні споруди, що призначалися для того, щоб стати смертельною пасткою для ворогів, якби ті захопили фортецю. Вирили величезні підземні резервуари, в які закачувалася вода з Дніпра і збиралася дощова волога. У разі захоплення ворогом фортеці її підземелля могли бути швидко затоплені разом з ворогом, що опинився в них. Звичайно, пастка могла