Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

— Хороший у тебе скелетик. Позичиш? — чоловік вкладав усю силу в удари, та вагомого ефекту не досяг, бо кругом натикався на гнучку підшкірну арматуру.

В цю мить м’язи Норда скам’яніли. Низький вібраційний звук наче відбійним молотком пройшовся внутрішніми органами, вивернув суглоби й закрутив морськими вузлами кишківник. Мозок рвало моторошним дисонансом. Клітини ось-ось вибухнуть перезрілим кавуном, розтечуться сукровицею, а сам Норд помре смертю хоробрих. Деструктивний ритм розбалансовував організм, порушуючи нейронні зв’язки й викликав нестерпну депресію.

Синтет божеволів, стогнав, зціпивши зуби, воліючи негайно витягти пазури й розбитися, тільки припинити б знущання. І Норд витяг гостре пристосування, але останнім зусиллям волі обхопив ногами шию істоти, спритно вивернувся, звісившись головою вниз і, поки Сазз був зайнятий генеруванням низькочастотних рулад, рубонув шипом отой клятий наріст. Інфразвук пропав, але натомість заверещав гібрид, несамовито розмахуючи трипалою кінцівкою.

Картограф перемістився трохи далі на голову, вчепився пальцями в довгі пір’їни, а пазурами націлився в око каруна:

— Сідай, пташко, відліталася! — Норд різко надавив гострими лезами на роговицю ока. Тверда оболонка луснула, а рука по інерції залізла по лікоть в череп Сазза.

— Невже не боляче! — скипів синтет, провертаючи руку буравчиком вправо-вліво Желеподібна маса хлюпнула на руку й плече картографа. Істота крутнула головою, щоб скинути ворога, але зробила собі гірше: десь всередині метал пазурів перерізав нервову магістраль. Сазз раптом став некерованим і почав хаотично викреслювати в повітрі карколомні фігури найвищого пілотажу. Швидкість та різкість розворотів наростали, імовірність падіння теж. Жахливий писк давив на вуха, а удари Норда навмання в різні точки голови поблизу очей тільки посилювали агонію, але не сприяли м’якій посадці.

Синтет втомився й перестав бити каруна. Свідомість борсалася в тенетах болю, відчаю, апатії. Пальці тремтіли, м’язи волали про відпочинок. Здавалося, бій триває цілу оффівську добу та ніколи не завершиться. Мить слабкості обернулася лихом: Сазз струсив Норда з себе, проте чоловік встиг скрюченими пальцями вхопитися за ланцюг на шиї гібрида. Плетений золотий ланцюг не витримав ваги синтета й обірвався. Норд полетів униз, безпорадно змахнувши руками. Гепнувшись на плаский дах капсули, Норд скотився до краю та впав на тверду поверхню постаменту. Важкий трикутник лежав на грудях. Що далі? Зейн підвів голову, спостерігаючи за гібридом.

Старший карун, стікаючи блакитною юшкою, всівся на доріжку, склав крила і якось дивно похилився вперед.

Норд, чіпляючись гострими кігтиками за округлий бік капсули, підвівся, ступив кілька кроків. Боліло забите стегно, ребра здавили легені й заважали дихати на повну, голова наче дзвін, басовито гуділа на одній млосно-тягучій ноті. Паскудне відчуття підвішеного стану, коли ти вже не живий, але ще не мертвий.

— Ларсене! — крикнув Норд, пересилюючи біль в грудях. — Де вразливе місце?

Картограф «Спіки» мовчав, прислухаючись до звуків ззовні.

— Та скоріше! — благав синтет, наближаючись до пораненого, згорбленого й ніби сумного гібрида. Сазз просто сидів на доріжці, чогось чекаючи. Норд, своєю чергою, остерігався пастки й міцно стискав золотистий трикутний трофей.

— Ти переміг! — раптом сказав Ларсен. — Добий! У тебе двадцять секунд, інакше Сазз остаточно трансформується в руйнівника! Бий точно в центр нижнього сегмента! Там серце!

Синтет упіймав погляд гібрида. Вертикальна зіниця вцілілого ока стала колом. З нього хлюпнуло болем по даремно згаяному часу. Не варто було клонувати органи, міняти ними зношені, аби так безславно скінчити життєвий цикл. Старшому каруну остогидло тремтіти за кожний вольт енергії, остогидло красти її в сусідів, остогидло вбивати істот, котрих повинен захищати. Сазз бажав повісити свій тягар на Норда Зейна.

Синтет вдарив точно й сильно.

Око каруна затяглося сірою плівкою, крила сухо затріскотіли, а тіло завалилося набік.

— Зав’яжи ланцюг на своїй шиї! Хутчіше! — скомандував Ларсен.

Картограф чисто механічно зробив те дійство.

З тунельної чорноти виповзли запізнілі гості: дві прямоходячі бджілки-акселератки. Молодші каруни спочатку зиркнули на мертвого Сазза, потім на золотий трикутник на грудях Норда й завмерли в повній прострації.

— Вони запізнилися. Тепер ти — старший карун, хочеш того, чи ні, — в голосі Ларсена вчувалося задоволення. — Ти — гібрид, а тому маєш повне право зайняти місце переможеного, а це єдина можливість убезпечити «Фомальгаут» від зазіхань карунів. До того ж непогано стати хазяїном псевдобронів та пхатів.

— Краще розпитай, як відізвати нападників! — Норд не дуже радів новому головному болю, бо віднині повинен піклуватися про армію гібридів. А як командувати, коли не знаєш мови?

— Сазз в останні хвилини просвітлення зняв облогу. Молодші шоковані, бо прагнули захопити символ влади й діяти на свій розсуд. Із союзників перетворилися б на ворогів. Ти мав рацію, братику, не довіряючи їм.