Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

Перекрутившись в повітрі, синтет трохи змінив траєкторію, міцніше стиснув шип, сподіваючись ним або пазурами пошкодити хоча б три пальцеві відростки. Карун прорахував наміри супротивника і, наче тореадор на арені, плавно відплив убік. Норд все ж черкнув навскоси гострим псевдобронівським лезом нижню кінцівку. З порізу потекла блакитна юшка, важкими краплинами впала на пошматовану одежу картографа. Не дай, Боже, то ядучий електроліт. Потрапить на оголену шкіру, спалить її.

Старший карун пискнув чи то від болю, чи то від обурення.

Норд впав на спину поруч із капсулою, жалкуючи за втраченим шансом одразу покінчити з гібридом. Бачив синтет, що тулуб обтягнутий гарною, проте тонкою мозолистою оболонкою, яку легко проткнути звичайним ножем. А ще перед очима промайнув великий золотий трикутник на товстій шиї. Мабуть, пристрій, бо зорова пам’ять зафіксувала на ньому зелені індикатори.

Неподалік верхньої частини Сфери, всіяної червоними точковими бактеріальними світильниками, гібрид круто розвернувся. Малувато простору для пташки.

Сюди б імпульсну рушницю, пропалив би променями тіло, та й на тому кінець каруну. А Ларсен все торочив про розум. Раптом подумалося про псевдобронів. У них панцирі багатошарові, а один з них — дзеркало. Що як тонкість шкіри тулуба оманлива. Шкода, нема чим перевірити здогад. Ніби на підтвердження версії Норда сегментоване тіло каруна посіріло, а потім заблищало полірованим гнучким металом. Крила уповільнили ритм змахів, огорнулися фіолетовим сяйвом, очі порожевіли, а на круглій морді з’явилася слабка подоба кривої усмішки.

Синтет вскочив у капсулу. Імпульсивна дія врятувала чоловіку життя: з гострих гребінців по нижньому краю крил щедрою жменькою зірвалися дрібні плазмові кульки, хаотично розлетівшись по Сфері. Левова частка зіткнулася з капсулою й розрядилася короткими спалахами блискавок, решта впала на доріжки та стінки. Шкоди Норду та Ларсену, на щастя, ці смертельні заряди не заподіяли.

Синтет уявив армію летючих гібридних монстряків. Одного вигляду дзьобасто-крилатих істот достатньо, щоб збожеволіти.

— Скільки ти будеш там стирчати? Я втомився чекати, — картограф висунувся з глибокої просторої ніші капсули, не відаючи, яке святотатство утнув, самозванцем зайнявши законне тронне місце старшого каруна.

Ларсен отямився. Його душив істеричний сміх.

Сам Сазз розлютився, але й розгубився, коли дотямив пікантність ситуації. Так нахабно зайняти капсулу не дозволяв собі ніхто раніше. А двоногий виродок не тільки уник смерті, а ще й глузує. Мабуть, рештки емоцій давнішнього біологічного каруна збереглися в пам’яті нинішнього, інакше не пояснити шалений, до ста шестидесяти децибел, писк, нервове клацання мацаками й почервонілі опуклі очі, котрі, здавалося, вистрілять жмутком убивчих блискавок.

Капсула стала поганим укриттям, тож треба поміняти дислокацію.

Синтет рвонув доріжкою до вугільного проходу, перестрибнув легке огородження й зачепився пазурами за рифлений виступ. Вгорі промайнула чергова порція плазмових кульок.

Старший карун, поки зброя перезаряджалася, круто спікірував, але кепсько розрахував інерцію. Напевно, давно гібрида не ганяли, тож істота втратила форму й важко гепнулася на тверду поверхню постаменту.

Норд Зейн, скориставшись секундами ступору Сазза, вхопився за край капсули, сильним ривком викинув себе назустріч ворогу та впав йому на спину поміж розпластаних крил. Кращої нагоди віддячити каруну за «гостинність» не придумати. Синтет увігнав пазури в пружне тіло й замахнувся шипом, цілячи в голову. Запізно Норд втямив, що внутрішня будова гібридів не така, як в людей, а голова стовідсотково захищена міцним внутрішнім панциром.

Гібрид завібрував, а шип, сковзнувши по шкірі, вдарив по кріпленню крила.

Голова каруна, наче в сови, провернулася на сто вісімдесят градусів. Сухо клацнув довгий, загнутий вниз чорний дзьоб. Тарілкоподібні очі витріщилися на Норда, наказуючи померти. І картографу справді захотілося наштрикнутися на шип, щоб догодити тому клятому гібриду.

— Маячня, — буркнув синтет, заганяючи шип в коротку шию Саззу. Лезо розрізало м’язисту шкіру, сковзнуло по твердому.

— Броньований, гад, — картограф помітив знайомий синюватий відблиск. Припущення підтвердилося. Надміцний сплав шип не проб’є, бо внутрішній скелет складений з того ж матеріалу. Вага! Карун повинен важити як танк, проте літає! Невже антигравітація? Тоді крила навіщо?

— Звідки ж ти такий гарний узявся?! — гаркнув Норд, грушею теліпаючись на спині розлютованого гібрида. Той звівся на м’язисті мацаки, торохкотів крилами, а верхніми гнучкими кінцівками спробував ухопити синтета впоперек тулуба.

Норд з легким серцем відчикрижив нахабну кінцівку.

Сазз втратив самоконтроль і свічкою злетів під стелю Сфери.

— Запрягти б тебе в колісницю та гасати по всій планеті! — зненацька вибухнув жартом картограф. Осідлати старшого каруна! Нечувано! Вся галактика сміятиметься! Дошкульне приниження.

Сазз крутився в повітрі, різко міняв напрям руху, мотав головою, злими очима зиркав на синтета, навіюючи жахливі картини помсти. Норд міцно тримався на вершечку сегмента й штрикав шипом куди попало в надії пробити важливу артерію чи орган. Особливо часто синтет бив по м’язовим тканинам крил. Не дуже вдало бив, бо там знаходилися міцні тяги, котрі перерізати ніяк не вдавалося.