Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

Здалеку линула пісня. Землянин Норд чув її в перший день знайомства з Таною, коли випадково натрапив на замріяну жінку біля гранітного парапету на березі річки. Жінка дивилася на протилежний лісистий берег і тихо співала:

                              — Свічки голкастих ялин

                                   Воїни древніх билин

                                   Шеренги у ковдрі зеленій

                                   Сунуть на берег пустельний.

                                   Ріка — перепона — біда

                                   Не владна лісу рука

                                   Лише насінина мала

                                   Не боялася річки одна

                                   Підхоплена вітром, вона

                                   Прилетіла у місто сама.

                                   Жорстоке каміння навколо

                                   Давило, трощило, карало

                                   Та краплі дощу і земля

                                    Пробудили в зернятку життя…

                                    Руїни поглинуті лісом

                                    Свічками голкастих ялин.

Жінка обірвала пісню, відсторонено глянула на чоловіка, сказала про мертву силу в камінні й живу в насінині, а мертві кам’яні нетрі, збудовані людьми, рано чи пізно зникнуть, розчиняться серед рослин. Таке не раз бувало раніше, повториться знову. Наївне дитя шукало в протистоянні живого й мертвого вічне, нетлінне, завжди квітуче. В розумінні Тани це були щирі почуття, згенеровані людьми й записані в скрижалі інформаційного поля планети. Жінка жила емоціями, сувора проза життя обтікала її строкатою стрічкою, не торкаючись глибин душі.

Яскравий спомин відігнав отруйні навіювання, що вже ретельно вичищали свідомість синтета від зайвого. Оте крихітне зернятко з пісні вміщувало в собі мільйони майбутніх воїнів-ялин. Може, скориставшись аналогією, самому створити армію мобільних думок спротиву?

Ларсен знепритомнів і впав.

— Терпи, братику, — картограф ліг поруч, схрестив руки на грудях, заплющив очі. Крізь щільну імлу вперто проривалося світле почуття до жінки, яку любив Норд землянин. Та замість Тани раптово в свідомість вклинилася Мей. Її образ заполонив уяву, розчиняючи огидні язики навіювань. Людські почуття можуть стати зброєю проти гібрида, і Норд Зейн сконцентрувався на образах Мей, Крука, Ларсена, Санчес, Пейна, Тедді. В кожному з них, не зважаючи на вади, проступали сильні натури, їх енергетика, по задуму синтета, повинна була створити резонанс і захистити чоловіка.

Старший карун посилив тиск. Прихована боротьба мала колись закінчитися. Хтось виявиться слабшим і відступить.

Образи знайомих людей розмиті. Надто мало знав їх Норд, аби вони відбилися в пам’яті глибокими стійкими острівцями. Не переможе картограф Сазза. А якщо… У синтета зберігався потужний образ Трола Вегера. Повний зліпок його пам’яті. Що як зіштовхнути руйнівника з руйнівником? Отримуй сюрприз, могутній гібриде!

Потужний шквал негатива вдарив по старшому каруну. Той одразу зіщулився й сховався в шкаралупі захисного поля. Перший раунд за синтетом.

Попереду зблиснуло рубіновим і наче війнуло теплом після крижаного вітру. Норд глибоко вдихнув задушливе повітря, підняв напівмертвого Ларсена, виніс його з чорної пащі тунелю в чималу, до ста метрів діаметром, Сферу. Внутрішня поверхня її мала колір тьмяного металіка, а мережа крихітних лінз пропускала й розсіювала м’яке червонясте світло. З кожного з трьох вугільних арок до центру Сфери прокладені широкі доріжки. Вони сходилися біля круглого постаменту. На ньому стирчала відкрита синя капсула, а в ній сидів сам хазяїн — старший карун Сазз.

— Нарешті зустрілися, — Норда мучила спрага, але гібрид навряд чи організує стіл з наїдками та напоями. Ховатися практично немає де. Під містками гладка поверхня, скотишся по увігнутій поверхні, нагору не виберешся.

— Боротися розумом… Я трішки навчився. Що далі? — Норд почув слабкий стогін. То землянин приходив до тями. Нехай відпочине, а синтет спробує атакувати.

Здавалося, Сазз мирно спав. Зігнута фігура непорушна, голова схилена вперед. Посередині товстого тіла виднілася опуклість. Ото і є паскудна інфразвукова штука, здатна довести мозок до божевілля.

Норд Зейн обережно підбирався доріжкою до старшого каруна. Ворог наче мертвий. Натурально статуя з планети Каптейн Бі. Навіть гидко підступно встромляти шип у сплячого Сазза. Поєдинок скінчитися примітивним убивством? Не вірив Норд у безсилість гібрида. Комусь потрібно починати першому. Час поставити крапку в протистоянні.

Синтет побіг, нарощуючи швидкість, і раптом упіймав погляд злющих очей Сазза. Йому не потрібно візуально бачити супротивника, бо й так знає, що той робить. Вертикальні зіниці блискали антрацитовими щілинами, всвердлюючись в Норда Зейна та ніби промовляючи: «Замри, зупинись, помреш».

Синтет ослухався.

З дивовижною грацією та спритністю Сазз вилетів з капсули назустріч Норду, що стрибнув. Крила з тріском розклалися двома золотистими віялами, опорні мацаки напружилися горбкуватими м’язами, а верхні зчепилися в щільний вузол, утворивши захисний чохол випромінювача інфразвуку. Знає, гад, куди націлився картограф.