Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Мені потрібно спуститися.– сказала Хелена.

–Ні. Ти не спустишся вниз.– запротестував батько.

–Я повинна відшукати його. Фару може не побачити те, що зможу я.

–Вона має рацію. – погодився Фару.– Стрибай, я зловлю тебе.

Хелена опустила ноги вниз і, хапаючись за пісок по краях дірки, злякалася. Що якщо він не зловить її? Падати в невідомість було страшно, вона вже пошкодувала про свою рішучість.

–Хелено. – перелякано, хапаючи доньку за руку, простягнув Корнеліус. – Я не думаю, що...

–Мені потрібно відшукати Ернста. – відповіла Хелена, хоробро.– Опусти мене.

–Фару? – схвильовано промовив Корнеліус.– Пообіцяй, що...

–Я спіймаю Хелену, не бійся, просто відпусти її.

 Він знехотя відпустив руку доньки. Пальці Хелени зісковзнули, і вона з вереском звалилася вниз. Міцні руки спіймали її й поставили на землю. Усередині діра перетворювалася на підземну печеру. Фару відв'язав пояс, залишивши його висіти, запалив свічку і поставив її в невеликий скляний ліхтарик. Стіни печери були із землі, тут стирчало всохле коріння, повзали черв'яки, Хелена поморщилася, боячись відійти від Фару. Пройшовши далі, вона помітила невеликий відступ. Ставши на нього, вона відчула прилив сил і стіна попереду розсунулася. Усередині було темно, стояв неприємний затхлий запах, що змішувався з пилом. Фару зайшов у стіну прямо за нею і, діставши ліхтар, почав освітлювати маленьку кімнату в землі. Тут не було нічого. Суцільна темрява. Десь під стіною Хелена помітила хутро, здається, це була шуба. Вона підійшла ближче і відчула дивний гуркіт. Фару був в іншій стороні кімнати і світло сюди майже не доходило. Хелена простягнула руки, щоб помацати шубу, але вона виявилася теплою. Вогонь свічки в ліхтарі згас. Велике жовте око відкрилося і лев, якого Хелена секунду тому прийняла за шубу, засяяв золотом. Світло почало розтікатися по всій кімнаті, відбиваючись променями на стінах. Лев повільно встав і, видавши гучний страхітливий рик, кинувся на Хелену, Фару вдарив його шматком каменю і лев переключився на нього. Він відкрив свою пащу якомога ширше і майже вже вкусив Фару за шию, коли Хелена крикнула:

–Ернсте!

Лев зупинився, схиливши голову вправо.

–Я – Хелена. Ми прибули сюди на прохання Джії.

Лев відійшов від Фару і сів поруч.

–Я не впевнена, чи розумієш ти мене. Але я думаю, що слів: "мірі міа мау" буде достатньо. Я розумію, що твоя мама вже давно не з нами... але Джіа... вона ж означає щось для тебе?

Лев загарчав.

–Ми хочемо врятувати тебе.

Лев мовчки залишив свою кімнату і, розкидаючи хвіст у боки, дивився на верх, де в дірі виднілося ясне небо.

–Спершу треба витягнути тебе.– сказав Фару.– Потім Ернста. А потім уже мене.

Корнеліус потягнув ремінь, яким обв'язалася Хелена.

–Ми знайшли його.– вибравшись із діри, заявила вона.

–Це прекрасно.– захекавшись, сказав Корнеліус.

Хелена відв'язала ремінь і Фару почав обв'язувати ним лева. Ернст дивився на нього з нерозуміючим виразом, а коли Хелена і Корнеліус підняли його, він загарчав, озираючись на всі боки.

–Важкуватий він для лева, який не харчувався понад тридцять років...– бурчав Корнеліус.

Хелена відв'язала лева і кинула ремінь Фару. Ернст сів, мотаючи хвостом на всі боки, і втупився на Хелену й Корнеліуса.

–Хелено... він не харчувався понад тридцять років.– повторив батько, його очі виражали жах.

–Він не стане нас їсти.– закотила очі Хелена.

Лев загарчав.

–Він же хоче потрапити до Джиї? – з напором запитала вона.

Лев клацнув зубами і втупився в інший бік. Хелена і Корнеліус витягли Фару і рушили назад до королівства. Руки нили від напруги, коліна боліли. Хелена валилася з ніг, але Фару запевнив, що привал краще буде зробити вранці, тоді вони швидше доберуться до королівства. Ернст смикнув Хелену за туніку і, склавши лапи разом, опустився в напівприсяді.

–Що? – не зрозумів Корнеліус. –Що він хоче?

–Я думаю, він пропонує мене понести.– сказала Хелена, піднявшись на лева.

–А нас усіх він підвести не хоче? – запитав Корнеліус.

Лев із Хеленою на своїй спині пройшов повз Корнеліуса, вдаривши його хвостом.

–Найімовірніше, це означало "ні".– засміялася дівчина.

Лев ступав дуже м'яко, Хелена не втрималася і провела пальцями по масивній пухнастій гриві. Він був у рази більшим за Джію в такій самій подобі і його грива сяяла золотом, Хелені здавалося, що вона бачить своє відображення в його шерсті. Діставшись палацу, Хелена покликала Джію. Та, побачивши Ернста, схопилася і підлетіла до нього, впавши на коліна. Вона міцно обійняла його за гриву і залепетала щось стародавньою говіркою. Лев мотав головою, заплющуючи очі.

Раптово Ернст рушив прямо до місця, де Ірві стояв заточений у камінь. Він торкнувся його масивною лапою і кам'яна скульптура Ірві упала на плитку.

–Що ти робиш?!– запитала було Джіа. Але золоте сяйво торкнулося Ірві, і він почав набувати людського тіла, вибираючись із каменю.