Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Мені так шкода.– прошепотів він.

Джіа пригорнулася до нього сильніше.

–Він пожертвував своїм життям заради нас.

Джіа опустила очі, сльози знову хлинули з її очей.

–Ірві перетворився на камінь.

Фару заплющив очі.

–Що ми можемо зробити?

–Він вказав шлях, де шукати Ернста. Батько сказав, що в Хелені кров старійшини і Златих.

–Тому вона й звільнила тебе.– здогадався він.

–І тому відкрила вхід в арку. – погодилася Джіа.– Але вона не знайде його самостійно. Пустеля підступна.

–Я допоможу їй відшукати Ернста.

Джіа посміхнулася йому й погладила по щоці. Вийшовши на ринкову площу, вона зібрала навколо себе людей.

–Верховна Королева пообіцяла свою протекцію Королівству Левів. Вона вирушила на Сонцедім і Верхнесферу, щоб зупинити наступ ще там. Я зроблю все, щоб ви залишилися захищеними. Але якщо вони з'являться сюди, я проситиму вас бути зібраними до подорожі. Клан Ґотліна володіє магією і зможе перемістити вас у безпечне місце. Я прошу вас не боятися цього. Щойно наш дім знову стане мирним, ми повернемо вас назад.

–А як же ви? – запитав хтось із підданих.

–Я маю залишитися й оберігати наш дім. Щоб вам було куди повернутися.

–Але ви не володієте магією, як принцеса Сонцедому.

–Це... неважливо. Я візьму в руки меч. Послухайте, для мене головне, це ваша безпека. Я розумію, що ви боїтеся. Але я зроблю все, щоб захистити вас. Наш король... мій батько, він покинув нас. І тепер захищати вас буду я. Не всі можуть бути згодні з цим, але по закінченню війни, кожен із вас зможе виступити зі своїм словом проти. Поки ми не можемо зробити нічого іншого, прошу вас, довіртеся мені. Хай береже вас Лев.

– Нехай Лев захистить вас, принцеса Джіа. – крикнув натовп.

Фару зібрав у шкіряну сумку флягу з водою, шматок хліба і в'ялене м'ясо. Склавши туди карту Ґотліна, він обернувся до Хелени.

–Ти готова?

–Так.

–Хелено...– входячи в кімнату, почав батько і, дивлячись на сумки, насторожився... –Куди ти збираєшся?

–Я йду шукати Ернста.

–Виключено!

–Та! – взмолилася вона.– Тільки я можу знайти його.

–Я йду з тобою.– рішуче відповів він.

–Не треба...

Він одним жестом змахнув у свій рюкзак плити з пророцтвом і суворо глянув на доньку.

–Я йду з тобою!

Корнеліус пішов до дверей, і Фару, знизуючи плечима, закинув сумку на плече, слідуючи за батьком Хелени. Вихід з Арки супроводжувався густим потоком вітру, що піднімав пісок. Одягнувши спеціальні окуляри, які батько дав їй ще перед їхнім походом, Хелена зустрілася з нерозуміючим поглядом Фару.

–Це від піску. –пояснила вона.– Щоб в очі не потрапляв.

–Були б треті, я б тобі дав.– знизав плечима Корнеліус.

Вони йшли на схід три ночі і два дні, роблячи привали в невеликих печерах. Хелена вибивалася з сил. Вдень у пустелі було страшенно спекотно, ввечері, варто було піску охолонути, моторошно холодно. Ще півдня вони продовжували йти і, втупившись у купу каміння, зупинилися.

–Тупик.– прокоментував Корнеліус.– Йдемо назад?

Корнеліус навіть повернувся, щоб рушити в дорогу. Хелена закотила очі, глянувши на Фару. Той почав піднімати камінь, щоб подивитися, що під ним.

–Ко–орнеліус...– прокряхтів він.– Мені одному ніяк.

Батько Хелени рушив до Фару і вдвох вони зрушили перший камінь. Залишалося ще два, і коли вони з горем навпіл зрушили останній, під каменем виявилася дірка в ґрунті.

–Це, що? Шахта? – запитала Хелена.

–Раптом хтось просто закрив камінням обвал, щоб люди не падали? – припустив Корнеліус, хлопком прибираючи пил з долонь.

–Люди сюди не дуже заходять.– не погодився Фару.

–Як думаєш, там глибоко? – запитала Хелена, глянувши в чорноту.

Фару підняв невеликий камінь і кинув його вниз. Звук падіння вони почули через десять секунд.

–Досить глибоко.– зауважив Фару.– Потрібна мотузка.

–Цього в мене немає, не дивіться на мене.– запротестував Корнеліус.

Фару встав і витягнув ремінь зі шкіряної сумки, Хелена простягнула йому свою і він витягнув ремінь звідти. Хелена і Фару красномовно глянули на Корнеліуса. Він закотив очі і витягнув ремінь зі своїх бриджів. Туго зв'язавши всі ремені між собою, Фару перевірив їхню міцність і, обв'язавши імпровізовану мотузку навколо своїх грудей, перекинув її через сусідню купу каміння. Він подав другий кінець мотузки Корнеліусу і сказав відпускати її, поки він не попросить його підняти. Кінчик ременя стирчав із дірки приблизно на десять дюймів.

–Тут нічого немає.– крикнув Фару.

–Я ж казав.– відповів Корнеліус.