Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Джіа опустила очі.

–Я не хочу, щоб він щодня боявся згинути. Або боявся, що ця доля спіткає мене.

–Адже прокляття можна обернути? – запитав він.

–Не такою ціною.– хитнула головою Джіа.

–Смерть того, хто дорогий тобі, як наставник і друг. Ми ж обоє знаємо, про кого йдеться.– блиснув очима він.

–Ні, тату, ні! – хитала головою Джіа. – Я не втрачу тебе знову.

–Я повинен був зробити це давним–давно.

–Я ж принесла тобі квітку, і ми зваримо зілля...– погладила його руки вона.

–Хелено? – повернувся до дверей король. – Досить слухати. Піди сюди.– дівчина зніяковіло відчинила двері і, з почервонілими щоками, сіла на підлогу біля ложа короля.– Використайте квітку, щоб знайти Ернста. Це підвладне тільки тобі.– він уважно глянув на Хелену.

–Чому? – не зрозуміла вона.

–Ти останній нащадок Златих і старійшин. – відповів Мохамед.– Ти була народжена, щоб урятувати його. І всіх нас.

–Я – нащадок старійшин?

–Ти знайшла королівство і відкрила прохід.– пояснила Джіа.– Він був запечатаний до приходу старійшин. Тільки златі мають силу відшукати своїх. Тому, ти обрана, щоб знайти Ернста і врятувати Ірві. Ірві знав це, тому супроводжував тебе. Тому пожертвував собою, щоб вказати нам на місце ув'язнення Ернста.

–Це мій хлопчик. – кивнув Мохамед. – Навіть перед лицем смерті, він знайшов у собі силу врятувати нас. Йди за його вказівкою.

–Тату. Я не дозволю тобі.– шепотіла Джіа.

–А я не хочу, щоб ти була нещасна. Кохання... воно варте того, щоб бігти до нього, але ніяк не від. Через біль і страждання...Та, якщо ти дозволиш собі закохатись…Повір, моє левенятко, ти будеш щасливою, як ніколи.

Джіа заплакала, хитаючи головою. Він провів пальцем по її щоці.

–Я хочу, щоб ти була кохана. Я хочу врятувати вас, мої діти. Я віджив своє.

Джіа сильніше заплакала, Мохамед притиснув її до себе, гладячи волосся. Він поцілував її в маківку.

– Я хочу, щоб ти успадкувала трон. Це варто було зробити насамперед. Але я так хвилювався... що мало не втратив тебе. Пообіцяй, що влаштуєш коронацію якомога швидше.

–Та...

–Обіцяй.

–Я обіцяю.

–От і добре.

Мохамед ліг у ліжко. Джіа стиснула його руку. Він посміхнувся їй і заплющив очі, за кілька миттєвостей посмішка плавно зійшла з його обличчя. Джіа заплющила очі, і сльоза потекла по її щоці. Він пішов у золоте світло, де йому простягала руку його любов – Сієнна.

Джіа розплакалася, Хелена, ледь стримуючи сльози, притиснула її голову до свого плеча. Вона обіймала Джію, коли її тіло здригалося від сліз і плакала сама. Мохамед був тим батьком, який допомагав порадою і турботою. Навіть за той короткий період, що Хелена знала його, вона відчувала неймовірну прихильність до короля Левів.

Тим часом, Кассія, тікаючи від Ельги, перемістилася в Сонцедім. Помітивши зруйновані землі, вона закричала. Ельга зробила крок уперед, виставивши руку, лід пройшовши шлях від її пальців, вкрив Касію. Упавши на землю, колишня принцеса Сонцедому перевернулася і викрикнула заклинання. Ельга схопила її за горло і вдихнула в неї крижане повітря, задихаючись, Касія впала на підлогу.

– Стати володаркою магів тобі не під силу. – вона направила крижаний кинжал в бік Касії. – Сиділа б мовчки на своїй забутій богами землі, я б і знати про тебе не знала. Та ти вбила моїх людей, тож тепер я знищу весь твій дім і кину на поталу крижаним вовкам. А втім…Я можу бути милосердною королевою. Тож просто заберу всю твою силу, твою пам'ять і права на трон... – вона вчепилася нігтями в груди Касії, і напівпрозорий потік, віддаляючись з її тіла, проник у розчепірені пальці Ельги з довгими темно–синіми нігтями. Ельга стерла їй пам'ять і перенесла в людське місто подалі від Ґотліна. Тепер Кассія не несе жодної загрози. Вона сховала її дар у Південному лісі, передавши його німфі на збереження. Чужої сили Ельзі не потрібно, але краще подарувати її комусь гідному, в дар за пройдене випробування, наприклад.

Хелена стояла біля воріт і думала, куди їй варто йти далі. Вона випила зілля, зварене з квітки. Але все одно не уявляла собі, як відшукати Ернста. Коли в арці з'явився Фару, Хелена подумала, їй привиділося. Але ось він, ступає на каміння, зістрибує і підходить до неї, з променистою усмішкою.

–Що ти тут робиш?

–Я хотів повернутись до Джиї, мені було начхати, що я можу померти. Та я добу не міг знайти шляху додому, аж тут я опинився біля брами вранці. Вона ніби з'явилась нізвідки. Що трапилося? – запитав він, помітивши зміну у виразі обличчя Хелени.

–Король... він... – опустила очі вона.

Обличчя Фару потухло.

–Де Джіа?

–У його покоях.

Фару побіг до палацу.

–Джіа!

Вона стрепенулася, вийшовши з покоїв батька. Побачивши Фару, Джіа не повірила своїм очам і побігла до нього, міцно обіймаючи. Він підняв її, закрутивши в повітрі.