Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Вітаємо вас на Сонцедімі, Ваша Світлосте.

–Вітаю. Як ваші імена? – запитала вона ельфів.

–Маїн і Отей.– відповіла ельфійка.

–Зберіть своїх людей. Усіх, хто не причетний до війни з королівством Левів.

–Навіщо?

–Я маю намір зупинити війну. Але я б не хотіла, щоб постраждали невинні. Я не чую у вас жаги до крові.

–Ми не хочемо війни. – відповів Отей. – Кассія знущається з дивного народцю, вважаючи ельфів повноправними жителями королівства. Але мої друзі і дивний народець, і ельфи. Ми не хочемо, щоб їх катували й відсилали жити на краю Сонцедому.

–Вона катує дивний народець? – здивувалася Ельга.

–Вона каже, що тільки ельфи мають право жити на Сонцедомі. Дивний народець уже багато століть не може розмовляти рідною мовою, тільки ельфійською. Але якщо вони співають пісні свого народу, вартові королеви саджають їх у в'язницю і катують. Дідуся моєї подруги Аали катували до смерті. Вона поховала його тиждень тому.

Ельга стиснула руки в кулаки.

– Ми чекатимемо на вас у лісі. – запевнив Отей. – Врятуйте дивний народець, прошу. Ми не хочемо їхніх смертей.

–Це навіть не обговорюється, Отей.– запевнила Ельга.–Ви будете вільні.

Ельга кивнула, за годину вона перенесла більшу частину жителів Сонцедому в Південний ліс, де про них на період війни подбають німфи.

Кассія дізнавшись про те, що Ельга з'явилася в Сонцедомі,  направила військо на неї. Верховна Королева дмухнула морозом і частина армії полетіла геть у вихорі, стиснувши руку в кулак, вона проткнула крижаними кинжалами іншу частину бійців. Схопивши за голову одного з вартових, вона стиснула її в руках, і той, тремтячи, звалився на землю, весь вкритий льодом. Армія Сонцедому виснажувалася, їхній жовтий одяг покривав іній і кров. Кассія затремтіла, відчуваючи страх. Але її бажання вбити королеву, яка прибула самостійно для зустрічі своєї смерті, лестило Кассії і вона, відчинивши двері замку, вийшла вперед. Ельфи, вірні Касії бігли натовпом на Ельгу, тягнучи її волосся, штовхаючись, вони грали на дерев'яних багатостовбурних флейтах, і Ельга затулила вуха. Звук дратував її, і вона відчувала слабкість у колінах. Борючись зі звуком Ельга підняла руки і вдарила кулаками землю під тисячами маленьких ніжок. Земля розверзлася, пускаючи широкі тріщини, з кожної такої виривалися крижані кілки, частина натовпу зникла в завалах, інша була проткнута піками, що виросли із землі, остання частина розбіглася в різні боки. Тоді Ельга викликала хуртовину і підняла втікачів над землею, вона плеснула долоні і хуртовина припинилася. Сніг забарвився червоним, Кассія заревіла, намагаючись навернути Ельгу, вона насилала закляття, але всі метаморфози не долітали до Ельги, відбиваючись від неї. Тоді Кассія вирішила покинути Сонцедім і розбити Королівство Лева, поки Верховна Королева тут. Побачивши, що Кассія збирається покинути Сонцедом, Ельга розширила руйнування на весь палац, знищивши його вщент разом із батьками Кассії, яких вона нещадно кинула в лапи смерті. Усі споруди поблизу палацу перетворилися на руїни. Вистояв у Сонцедомі тільки ліс. Покинувши зруйновану державу, Ельга повернулася до Королівства Лева. Так тепер вчиняла розправи Ельга: залишаючи в живих тільки мирних жителів Сонцедому і Верхнесфери. Вона стерла пам'ять ельфам і дивному народцю про війну і зачарувала Сонцедом, гноми вже почали облаштовувати чудовий лужок на місці, де раніше стояв замок Астійського. Що до Верхнесфери, пам'ять вона нікому стирати не стала, руїни тепер видно кожному чаклуну і відьмі, нехай несуть відповідальність за свою бездіяльність і мовчазне споглядання жорстокості Кігтя на їхній землі. Нехай знають, чим загрожують перевороти в королівстві. Тепер вони знають, що в їхніх державах більше немає володарів, тож нехай живуть у мирі й працюють на благо Ґотліна.

Кассія прибула раніше, збивши Джію з ніг, вона направила на Хелену руку, Ірві вискочив попереду, гарчачи, і відштовхнув Хелену. Проїхавшись гладкою мозаїчною плиткою, Хелена вдарилася скронею об поріг. Випущене полум'я і пальців Касії торкнулося Ірві, перетворюючи його на камінь. Лев вказував лапою на північ, і коли на небі блиснуло сонце, тінь від лапи вказувала на схід, у бік пустелі Златих. Джіа закричала, вона підбігла до Ірві, обіймаючи його. Хелена збила Касію з ніг і спробувала втримати її руки. Ельга, що матеріалізувалася, схопила Касію і відвела геть. Джіа допомогла Хелені встати, і відвела її, щоб перев'язати рану на скроні.

–Пробач... я намагалася...

–Це не твоя провина.– сумно відповіла Джіа.– Ірві намагався захистити тебе.

–Міледі. Ваш батько... кличе вас.

Джіа побігла слідом за слугою і піднялася в покої батька. Він сидів на ліжку, вдивляючись у вікно. Хелена підкралася до покоїв, ставши біля дверей.

–Привіт, моє левенятко. – просяяв Мохамед.

–Ти кликав мене, батьку?

–Присядь.

Джіа сіла біля нього, взявши його за руку. Чорні очі в обрамленні пухнастих вій уважно вивчали Джію.

–Куди подівся Фару? – запитав він.

–Він... покинув мене, щоб не повторити долю мами.

–Прокляття Златих... – замислився він. – Ми жили в страху, з твоєю мамою. Підозрювали, що в будь–який момент хтось із нас може відійти. Але тим ціннішою для нас була кожна хвилина разом... – він тепло посміхнувся доньці.