Роберт Грін - 48 законів влади

Спроможна все живе за день

До решти винищити, впень,

Нещадно звірину косила.

Не кожен хворий помирав,

Та кожен дні лихої скрути

Хотів як-небудь перебути.

Було звіроті не до справ:

Уже не йшли на полювання

Ні хитрі лиси, ні вовки,

І велелюбні голубки

Забули вже за любування.

Лев скликав раду і сказав:

«Напевно, кару Бог послав

Нам за чиюсь тяжку провину.

У кого з нас найбільший гріх,

Хай жертвує собою й від загину

Рятує всіх.

Історія нас вчить: зі скрути

Не вийти без належної покути.

Покаймося ж, мов на духу, при всіх

У всіх своїх тяжких провинах.

Я маю на душі великий гріх:

Я стільки з’їв овець невинних!

Куди подітись від гріха?

Того ще мало

Я, бувало,

З’їдав і пастуха.

Я жертвую собою, як немає

У вас гріхів. Та закликаю вас

Покаятись, як я, бо вмерти має

Найбільший грішник серед нас».

«О царю! — каже Лис. —

Сумлінність ваша може

Всім бути за взірець.

Але хіба то гріх? Та, може,

Ви, ївши тих дурних овець,

їм честь велику виявляли.

А щодо пастухів — який то гріх?

Вони нам стільки дозоляли,

Що краще б їх поїсти всіх».

Підлесники аплодували.

А потім тигри та вовки

Себе картали залюбки.

Та всіх їх так атестували,

Що хижаки, розбійники — і ті,

Здавалося, були святі.

Та встав Осел: «Пригадую, давненько

Ішов я лугом, травка зелененька,

А я голодний — біс і спокусив:

Я, грішний, жмутик і вкусив,

А, щиро кажучи, не мав же права».

«Ганьба! Ганьба!» — зарикала орава.

А Вовк довів — учений писарчук! —

Що цей Осел — падлюка із падлюк,

Паршивий і коростявий — причина

Всіх напастей і лих.

Та мало вішати таких!

Він їв чужу траву!

Проклята твар злочинна!

Від них завжди чекай біди.

І заревла громада: «Браво!»

Отак і в нас: є гроші — маєш право,

Немає — то під суд іди[1].

Жан де Лафонтен (1621—1695 рр.)

Тлумачення

Чжуге Ляна називали Сплячим Драконом. Його звитяги у Війні трьох королівств стали легендою. Якось до його табору з армії ворога прийшов чоловік, який назвався невдоволеним лейтенантом, і запропонував допомогу та інформацію. Лян одразу збагнув, що це пастка, дезертир — не справжній. Він наказав стяти йому голову. Але в останню мить, коли сокира мала вже впасти тому на голову, Лян зупинив страту і запропонував урятувати чоловікові життя, якщо той згодиться стати подвійним агентом. Вдячний і переляканий, той погодився і став передавати ворогові дезінформацію. Лян вигравав одну битву за іншою.

Якось Лян викрав військову печатку і виготовив фальшиві документи з наказом ворожому війську рушити на нові віддалені позиції. Щойно військо розподілилося, він захопив три міста і забезпечив собі наскрізний прохід через вороже королівство.

Іншим разом він змусив ворога повірити, начебто один із його найкращих генералів — зрадник, після чого тому чоловікові довелося тікати й приєднатися до Ляна. Сплячий Дракон ретельно культивував свою репутацію найрозумнішої людини в Китаї, у якого завжди напоготові таємний трюк. Ця репутація — теж грізна зброя, і вона жахала ворогів.

Сима Ї десятки разів бився з Чжуге Ляном і добре його знав. Побачивши порожнє місто і Ляна, який співає молитви на мурі, він запідозрив лихе. Даоський халат, молитвоспів, ароматичні свічки — це все гра на залякування. Чоловік відверто знущався над ним і заманював у пастку.

Гра була настільки очевидна, що Симі Ї сяйнула думка, а що, коли Лян справді один і у відчаї? Але він настільки боявся Ляна, що не ризикнув це перевірити. Така сила репутації. Вона може змусити армію перейти до оборони й навіть відступити без жодної випущеної стріли.

Бо, як каже Цицерон, навіть ті, хто повстає проти слави, прагнуть, аби на їхніх книгах проти неї зазначалося в титулі їхнє ім’я, і сподіваються уславитися за її зневажання. Решта — предмет для обміну: якщо треба, ми пожертвуємо нашим друзям і майно, і життя, але важко знайти випадок, коли люди хочуть поділитися славою або подарувати комусь власну репутацію.

Монтень (1533—1592 рр.)

Виконання закону 2

1841 року молодий Фінеас Тейлор Барнум прагнув здобути репутацію найкращого шоумена Америки й вирішив придбати Американський музей у Мангеттені та перетворити його на колекцію цікавинок, що прославило б його. Проте грошей у нього не було. Музей просив 15 000 доларів. Натомість Барнум подав пропозицію, яка сподобалася власникам, хоча йшлося в ній не про готівку, а про десятки гарантій і порук. Власники уклали з Барнумом усну угоду, але в останню мить основний партнер передумав, і музей із колекцією продали директорам Музею Піла. Барнум ошалів, а партнер пояснив: бізнес є бізнес: музей продали Пілові, бо він мав репутацію, а Барнум — ні.

Барнум негайно вирішив, що, якщо в нього немає репутації, аби поставити її на кін, йому залишається лише зруйнувати репутацію Піла. Тож він розпочав кампанію з написання листів до газет, у яких власників музею було названо купою «збанкрутілих директорів банків», які не мали уявлення про те, як правильно керувати музеєм і розважати людей. Він застерігав читачів від купівлі акцій Піла, бо витрати на покупку другого музею мали знищити його ресурси. Кампанія виявилася ефективною, вартість акцій упала, а разом із нею і впевненість у стані бізнесу й репутації Піла, через що власники Американського музею переглянули своє рішення й продали його Барнуму.

Прибічникам Піла знадобилися роки на відновлення своєї репутації, і вони не забули про вчинок Барнума. Піл вирішив атакувати Барнума, вибудовуючи репутацію організатора «інтелектуальних розваг» і підкреслюючи, що програми його музею більше наукові, ніж у вульгарного конкурента. Одним із «наукових» атракціонів Піла був месмеризм (гіпноз), що збирав юрби глядачів і мав успіх. Щоб дати відсіч, Барнум знову заповзявся на Піла.

Він організував власний сеанс месмеризму і сам занурив у транс маленьку дівчинку. Щойно вона, здавалося, поринула в глибокий сон, Барнум спробував загіпнотизувати глядачів, але, попри всі зусилля, ніхто з них не піддавався його впливу, і люди почали реготати. Засмучений Барнум нарешті оголосив, що, аби довести, що транс дівчинки справжній, він зараз відріже їй один палець, а вона нічого не відчує. Але, поки він гострив ніж, дівчинка розплющила очі й утекла на радість глядачам. Такі пародії Барнум повторював кілька тижнів. Незабаром уже ніхто не сприймав шоу Піла серйозно, і відвідуваність упала. Через кілька тижнів шоу довелося закрити. У наступні роки Барнум здобув репутацію зухвальця й віртуозного розважальника, яка супроводжувала його до кінця життя. А от репутація Піла так і не поновилася.

Тлумачення

Щоб зруйнувати