Вікторія Франко - Ти — мої крила, Вікторія Франко

— Тоді чому вона тебе цілувала?! — знову накинулася на нього з докором, намагаючись приховати свій відчай. 

— Не думай про неї. Ця дівчина для мене — ніхто. — Ярик обхопив моє обличчя своїми долонями та почав вкривати його легкими поцілунками. Таким чином він намагався вгамувати мою істерику.  І хоча й не відразу, але йому це вдалося. 

Поступово я почала заспокоюватися в його руках. Ярик шепотів мені слова вибачень. Вкотре він переконував мене, що та дівчина нічого для нього не означає, і я вірила йому. Мені дуже хотілося, щоб усі ці слова були правдою і хлопець мене не обманював, бо інакше я просто помру... 

— Для мене існуєш лише ти, Мілено, — почула біля вуха такі солодкі слова і міцно обійняла хлопця за шию. 

Я не хотіла, щоб він випускав мене зі своїх обіймів. Тому що лише поруч із ним я відчувала себе у безпеці. Я сама не розуміла, як так сталося, що Ярослав став для мене дуже важливим. Я тягнулася до нього, як квітка до сонця. Без нього я мерзла та задихалася… Він став для мене моїм теплом та киснем…