Аліса Маіс - Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дамір дзвонить мені.
Його дзвінок, який ще тиждень тому викликав шквал позитивних емоцій, змушує мене різко вкритися холодним потом.
Лише дзвінок.
Дамір має одну причину домагатися аудієнції зі мною.
І вона мені вкрай неприємна.
Напевно, вирішив, що його дружині настав час припинити сумувати за зруйнованою родиною, взяти себе в руки і сказати «так» на пропозицію про наше розлучення.
З огляду на те, що прямо зараз я перебуваю в жіночій консультації…
Дзвінок Даміра – справжня катастрофа.
Він набирає мені знову і знову, вганяючи в паніку.
Можливо, щось трапилося?
У нього… Або у його родини… Боже.
Це так складно.
У мене добрі стосунки з його батьками, з його братом.
Але я маю право не хотіти розмовляти.
У голові звучить голос Каріни:
«Подумай про себе, про свої бажання».
Ще одна її порада звучала так: «розкажи Даміру або їдь із міста».
Я не зробила ні того, ні іншого.
Живу і… Чекаю, що ситуація розсмокчеться сама по собі.
Начебто вона може розсмоктатися.
Поки я думаю, як вчинити, дзвінки припиняються.
За двадцять хвилин мені телефонують з роботи і цей дзвінок, на жаль, я не можу проігнорувати. Я виходжу з кабінету лікаря, який довго й уважно розпитував мене, здається, про все на світі (вік, дату останньої менструації, професію, сімейний стан, перенесені захворювання, скарги) з медичною карткою в руках. Очікую почути в слухавці голос Наталії, старшого менеджера і майже подруги.
Ох, як я різко всім знадобилася…
– Привіт, Віталіно, – вітається вона. – Щось я дивлюся ти загуляла… У відпустці.
– Ти про що?
Уявлення не маю, до чого вона.
Встигаю перебрати в голові проекти – і переконатися, що вони закінчені.
За останніми угодами клієнти мені не дзвонили, нічого не скасовували – а я всім їм дала телефон про всяк випадок.
Який сьогодні день?
Четвер. Останній день відпустки.
Все правильно.
– Чоловік твій приїхав до нас в офіс. Каже, не може додзвонитися до тебе. Не знає, де ти знаходишся. Дуже переживає.
– Що?!
У мене перехоплює подих.
Навіщо, заради бога, я знадобилася Даміру? Він розучився писати повідомлення? Господи, ні в які ворота!
Приперся до мене на роботу і зганьбив мене. Вони вирішать, що мій ідеальний, класний, добрий чоловік збивається з ніг, шукає мене, доки я десь наче гуляю.
Я важко зітхаю в трубку, ковтаю обурення.
Нехай думають, що хочуть.
– Я даю йому слухавку, – каже Наталя.
І потім чується його голос:
– Ти де?
– Ти зовсім з глузду з'їхав? – шиплю я.
Навколо мене повно людей, але вони виглядають зайнятими своїми проблемами та надіями. Я сідаю на крісло в коридорі, медична картка випадає з рук.
Щойно я думала про малюка, про вагітність…
– Навіщо ти приїхав, Даміре? Ти хоч подумав, ким мене виставив? Це я «гуляю», так? Це я погана дружина, а не ти? Це мене ти минулого тижня висмикнув із ліжка коханця чи було навпаки?! – Слова вириваються незв'язним потоком. Поки в мене не закінчується повітря.
Я намагаюся взяти під контроль дихання.
Піднімаю медичну карту.
– Ти змусила мене.
– Я?!
Боже.
Ніколи не зізнається, що облажався.
Завжди у Даміра винна я.
– Ти не брала слухавку.
– І ти не зрозумів, чому? – я майже кричу. – Та тому, що я не хочу з тобою розмовляти. І бачити тебе не хочу.
– Я хотів спитати…
Я махаю руками і перебиваю:
– Віддай Наталі телефон і йди з офісу. Передзвони мені з автомобіля і… Поговоримо, – після паузи говорю я.
Дамір не відчепиться.
Мабуть, він сподівався застати мене на роботі… Як я вчасно взяла відпустку. Розмова по телефону – ще куди не йшло, але якби я побачила його наживо, я розсипалася б на шматки. У голові у мене досі звучать його слова – усі слова.
Ті, де він звинувачує мене у холодності.
Каже, що не змогла народити.
Стверджує, що Марта тут ні до чого.
Всі його образи розривають мою голову, варто лише трохи, на секунду послабити емоційний захист, і відволіктися.
Я закінчую дзвінок і молюся всім богам, щоб Дамір не накоїв там нічого.
Не виставив мене дурепою.
Швидко виходжу з клініки, дістаюся автомобіля і падаю на сидіння.
Намагаюся перепочити, прийти в себе, щоб говорити з чоловіком з позиції стриманості і спокою. Я чекаю на дзвінок Даміра, гублюся в здогадах, що йому треба обговорити тепер… Я вся не своя.
Невже він вирішив поквапити мене з розлученням? Якщо так, то я, трясця, зовсім не знала свого коханого чоловіка.
Так чи інакше, серце у мене вискакує з грудей, втома навалюється важким тягарем. І це лише після розмови. Каріна каже, що я маю розповісти Даміру, що вагітна. А що потім? Як мені жити? Скільки років мине, перш ніж я розлюблю його, якщо він постійно крутитиметься поруч? Крутитиметься разом із новою дівчиною, яку він незабаром вибере собі.
***
– Як ти могла навіть словом не обмовитись, що потрапила в аварію? – Запитує Дамір, передзвонюючи рівно через п'ять хвилин. Його голос звучить спокійно, але я без проблем розрізняю в ньому нотки гніву, роздратування.
Мій чоловік жодного разу не підвищив на мене голос за три роки.
При цьому він легко дає прочитати свої емоції по інтонаціям.
Після знайомства з Даміром я захоплювалася цими його рисами. Я бачила, як він спілкувався з підлеглими, як спокійно реагував на побутові проблеми, щиро говорив «нічого, я все виправлю» і розуміла, що з таким чоловіком мені вже нічого не страшно.
Його питання звучить як відлуння наших минулих стосунків.
Ледве відчутний аромат парфуму, який я носила «вчора».
– Це була не аварія, а так… Невеликий інцидент, – відповідаю я.
– Але чому ж ти не сказала?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зрада. Не фригідна дружина, Аліса Маіс», після закриття браузера.